дено було по всім цим козацьким крајінам крепацтво, таке, јак в Московшчині (1783–93), при чому багато земель козацьких з льудьми урьад московськиј роздав усьаким панам. Јак розірвалась в кінець в 1709–1775 рр. державна спільність між частинами Украјіни, так разбилась тепер і спільність між ними в пісньах.[1] В західніј части Украјіни, од Карпат до Дніпра народ співа: в Галичині про опришків, а в Подніпрьаншчині про гајдамак, котрі, окрім розбоју, вели, по својому стару боротьбу проти польського панства ј держави, — та пісні ті мајже не переходьать за грьаниці тих крајін. В зхідніј Украііні, шчо була під Москвоју, та в Запорожьжі, котре з 1709 до 1733 рр. було під рукоју Хана Кримського, складались својі пісні, најбільш про лихо, јаке терпіли козаки од московських царів і урьаду, — та пісні ті теж мало виходили за границі тих крајів, — а коли виходили, слідом за льудьми, котрі тікали часами з Гетьманшчини в степи з лівого боку Дніпра на правиј, — то в новіј крајіні, при зовсім других порьадках житьтьа, ті пісні губились, або перемішувались так, шчо часом тратили змисл. Зоставлені на самих неписьменних і де далі все більш збіднілих і пригнічених мужиків пісні, замісць того, шчоб рости ј ліпшати, вкорочувались ј марніли. Думи нові мајже зовсім не складалисьа в ті часи. Та ј пісні про нові справи тепер складалисьа часом не зовсім не наново, а так, шчо старі пісні переробльувалисьа прикладно до нових справ, або до старих пісень приточувалисьа вірші з споминами про нові справи. Можна догадатись, јак мусили поплутатись і затемнитись такі пісні в різних својіх варјантах, а надто не в тих самих крајінах, в котрих зложені були спершу такі нові пісні, або такі нові варјанти. Јак побачимо далі, — часом тільки мајучи дуже велике число варјантів јакојі пісні ціјејі доби, можна, та ј то з великоју труднотоју, добратись, коли, де з по јакому случају зложена була цьа пісньа. Признајемось, шчо коли б не певность наша, шчо украјінськиј народ не склада пісень так собі, тільки дльа співу, чи дльа забавки, а склада јіх, мајучи на думці діјсне житьтьа, — шчо даје украјінським пісньам шчиро реальниј (діјсновиј) характер, — то ми б не мали иноді зовсім терпіньньа
- ↑ Цьа спільність потім знов знајшлась в пісньах про спільне горе паншчини ј рекрутчини в XIX ст. в Россіјі ј в Австріјі.
