|
Ој, уже ж хмель, тонка хмелина, |
(Зап. од Сави Бовкуна, в лубенськім повіті, на річці Сліпороді, в селі П. І. Рудановського, 17 августа 1860 р., Андріјем Пригароју.[1])
Тільки ж поражка Мазепи а з ним і запорозців під Полтавоју (1709) не послужила на користь Украјіні. Доба, котра почалась післьа того, — ј пісні котројі ми тепер мусимо подати на увагу громадську, — була де в чому шче несчастливішча дльа Украјіни, ніж попередньа. Украјіна по правому берегу Дніпра, од котројі шче раз одступилась Москва ј котројі побережьжьа навіть вона помогала зпустошити (в 1711–1715 рр.) тепер дісталась зовсім в руки польському панству. Письменство украјінське тут мајже зовсім замерло; письменні льуде тут мајже зовсім зпольачились. Запорожьжьа було теж зпустошено, а січовики загнані аж на Лиман Дніпровиј під протекціју Хана Кримського. Гетьманшчина скоштувала вже зовсім безпосередно господарьуваньньа московських урьадників. Письменні льуде на Гетьманшчині ј Слобідчині почали одходити в Московшчину та ј дома помалу московитись і переробльуватись в московських панів, котрі де далі, все більше нальагали на чернь посполіту, (крестьан), а то ј козацьку, аж поки зовсім не була скасована Гетьманшчина (1764), Слобідська козачина (1765), Січ Запорожська (1775), а далі не заве-
- ↑ Порівн. з прозајічними (простомовними) оповіданьньами про Паліја в Куліша, Зап. о Ю. Руси, I, 115–128, в Основѣ, 1861, Ноябрь–Декабрь, XIV, у Антонов. Посл. врем. козач. на прав. бер. Днѣпра. 60–63, в Зап. Югозап. отд. Р. Геогр. Общ. I, 298, у Драгоманова, Малор. Нар. Пред. и Расказы, 84, 201–207. в Кіевск. Старинѣ 1882, Мартъ, 611–612. Сент. 579–581. — Дуже цікаво порівньати украјінські оповід. про Паліја з уральськими про Рыжечку, котриј би то побив шведського велетньа під Полтавоју ј здобув од царьа «обществу — владѣнную на р. Яикъ, крестъ, бороду и выходъ винный», а собі право пити цілиј рік по всім шинкам з 12 товаришами. (Желѣзновъ. Пред. и пѣсни уральскихъ козаковъ. Русск. Вѣстникъ, 1859, Апр., 411–433).
