Украјінські історики, мимо својејі волі, підперли таке обертаньньа московських вчених з історіјеју Украјіни. Вони показали багато хиб украјінськојі козацькојі старшини, не жаліјучи таких оборонців вольности козацькојі, јак Іван Виговськиј, Іван Мазепа, Павло Полуботок (Куліш — в «Записк. о Южной Руси», II, де напечатана з похвалоју написана проти гетьманшчини записка Теплова «О непорядкахъ, которые происходятъ нынѣ (1763) отъ злоупотребленія правъ и обязанностей, грамотами подтвержденныхъ Малороссіи», Костомаров — в цілому рьаді творів од «Гетманства Виговскаго», Лазаревськиј — в «Малорос. Посполит. Крестьяне» и «Очерки малор. двор. фамилій». Антонович «Послѣдніе времена козачества на прав. берегу Днѣпра», і др.). Цими дослідами істориків украјінських добре користујутьсьа вороги козацьких порьадків і прихильники царських. А показати всьу шкоду дльа украјінського народу оцих царських порьадків украјінські історики не вспіли (бо докладно історіја Украјіни власне в XVIII ст. шче ніким з нових украјінських істориків не написана) а то ј не могли, дьакујучи царськіј цензурі[1]. Так всьа історіја громадського житьтьа на Украјіні, а також погльаду украјінського народу на ті держави, під котрими він був і је, — Польську, Московську, — ј доси не показана в правдивому світлі.[2]
- ↑ Де шчо про Теплова, котрому дуже вже довіривсь д. Куліш, і за Гетьманшчину вспір сказати стариј і смирниј перед урьадом Максимович (О Григ. Ник. Тепловѣ и его запискѣ «о непорядкахъ въ Малороссіи». Руск. Бесѣда, 1857, IV. 61–78. Собр. сочиненій, I, 545–564).
- ↑ Д. Костомаров напр. в својіј праці про укр. пісні в «Русской
московським урьадом здирство з козаків і посполітих крестьан, на котре жаліјетьсьа Соловьјов, слідом за царським урьадником Протасьјевим; напр. посполіті в Комишні жалілись гетьм. Апостолу, шчо перше до замку гадьацького платили по 3 р., а бувшиј полковник Черниш звелів платити по 5 р., а п. Милорадович звелів насильно брати по 7 р. 20 к. та шовку, сапјану, масла ј т. д., та при цьому поковничка («двора князя Менщикова служителька») била льудеј, примушовала робити на нејі јіхніх жінок і дочок, веліла бити јіх «тиранско по спинѣ и по череву, по срамному уду» і т. д. Інтересно, шчо Соловьјов приводить, јак народ жалівсь на стародубського полковника Журавку (украјінцьа) а ні слова не каже про здирства ј тіранства Милорадовича ј јому подібних. — Шче докладнішче про Милорадовичів див. Лазаревського в «Кіевск. Старинѣ» 1882, мартъ, 479 і далі. Про початок старшинуваньньа Милорадовичів див. у Солов. XVI, 383–884.
