Пісні, котрі печатаутьсьа далі, в цьому першому розділі, тісно счепльујутьсьа одна з одноју ј усі вкупі складајуть одно ціле, мальујучи дольу Товариства Запорожського од 1709 до 1739 р.: рујіну Старојі Січі москальами, переход запорозців до шведів (1709) пробуваньньа січовиків на Туречині (1709–1710) ј під кримськоју протекціјеју, в Олешках (1711–1733) потім поворот јіх під руку царства Россіјського ј перші по тому походи на послузі тому царству (1734–1739). Пісні ці, коли не всі цілком, то в великіј части варјантів, котрі појасньајуть один одного, печатајутьсьа в першиј раз[1] і через те проливајуть нове світло на житьтьа запорозців того часу ј на јого вагу дльа всього народу украјінського ј примушујуть перемінити більшу частину думок, јакі звичајно вживајутьсьа про те в письменстві.
Ці звичајні думки про т. зв. Олешковських січовиків не далеко одіјшли од тих, котрі написали самі ті січовики в тих грамотах, шчо вони послали в 1733–34 рр. до цариці Ганни ј до давнього свого гетьмана Пилипа Орлика. В цих листах запорозці називали свіј розбрат з Москвоју «преступленіями, якіи, будучи зъ препростого свого козацкого ума и невѣжества, за поводомъ и указомъ покойнаго Мазепы, сотворили», — а своју нову згоду з московським урьадом називали «покутоју давнього гріха»[2].
- ↑ Всього в цьому розділі напечатаних досі варјантів 18, а нових 43.
- ↑ П. Орлика вибрали в гетьмани в 1710 р., по смерти Мазепи, противні Міскві козаки, котрі прибували в Туречині. Орлик думав одхилити січовиків од повертаньньа під Московську державу, — і на це јому ј одповіли січовики листом, копіју з котрого, јак і з листу Орлика, вони послали генералу Вејсбаху, котриј взьавсь влагодити згоду запорозців з Московськоју державоју. Ось цілком слова одпо-
