Такі слова, котрі зовсім звичајні в листі до московськојі цариці, або в листі до чоловіка, з котрим запорозці не хотіли вже мати діла, підіјшли до смаку вірнопідданним вченим в Россіјі, ј на них ті вчені збудовали ввесь огльад такого діла, јак розбрат Товариства Запорозського з Царством Московським, а потім згоду між ними: мовльав, перше согрішили, а потім покајались. Одвітно до цього погльаду, історик Новојі Січі, д. Скальковськиј, зве часи того розбрату најстиднішчими часами з усіјејі історіјі запорозськојі. Ціјеју причиноју украјінські вчені појасньали таку дивну річ, шчо про цьу добу запорозськојі історіјі звісно так мало пісень; мовльав, самі запорозці жалкували на своју незгоду з Москвоју ј устидались својјх вчинків, то ј не співали про них, — а народ на Вкрајіні теж і собі, проклинајучи Мазепу, не шанував і јого товаришів в ізміні проти царьа Восточного, православного. Недостача народніх пісень про запорозців цього часу так уражала вчених украјінців, шчо вони зважились поправити јіјі пісньами власного злогу, котрі вони печатали, јак мов би то мужицькі. (Див. Прилогу II, на стор. 129–130).
відного запорозського листу, з котрого можна бачити, шчо тоді січовики писали до цариці: …«саміе мы, по изволенію нашемъ войсковомъ, челобитніе писма до Е. И. В. уносили и просили: жебы давнихъ нашихъ преступленій, якіи, будучи зъ препростого нашего козацкаго ума и невѣжества, за поводомъ и указомъ покойнаго Мазепы, сотворили и о принятіи до первой ласки о милость просилисьмо. Аже, слава Богу найвысшему, и получили и въ томъ не вонтпимо; воля Е. И. В. да будетъ насъ войско казнить, или животомъ дарить, то гдѣ же собыстся грѣхъ, тамо нехай буде и покута». (Скальковскій, Исторія Новой Сѣчи. 1846. II, 62. Цілиј лист, порьад з другими такими ж, напечатано в статьті д. Скальковського ж «Филиппъ Орликъ и Запорожцы», Кіевская Старина, 1882, IV, 119–121). Такиј способ говорити про тих, хто одступивсь з Мазепоју од царьа, показаниј був шче самим царем Петром I, коли він спервоначалу (7 нојабрьа 1708 р.) обіцьав помилувати тих хто «отъ него, Мазепы, измѣнника обманомъ заведены» и хто вернетьсьа до царьа. (Бантышъ Каменскій; Источники Малороссійской Исторіи. II, 185). В 1710 р. Петро I писав в маніфесті про тих, хто јому не покоривсь: «протчіе измѣнники и воры Запорозцы, по прелести его, Мазепиной» (там же, 263). В амністіјі (прошченьньу), данніј в 1715 р. Горленкові і другим з старшини, котрі пристали було до Мазепи, — сказано: «просили бывшіе во время измѣны прелестьми его Мазепы заведенные» і т. д. (Де Пуле. Малоросс. Эмигр. при Петрѣ В. Вѣстн. Евр. 1872, № 5, 70).
