В 1688 р. 20,000 гетьманців збудовали город Новобогородицькиј на устьу р. Самарі (москалі стојали тут же, та нічого не робили) і там стали жити војеводи московські, а через кілька ркків (1701) збудовано город в Камјанім Затоні, в котрому сіли московські стрільці і, јак каже Величко, — «не безъ частихъ зъ Запорожцами утѣсняемими зссоръ и дракъ обрѣталися». Запорозці жалілись, шчо по р. Самарі були јіх ліси ј пасіки, — та Мазепа јіх заспокојував, шчо кріпость будујетьсьа на час віјни; в решті звиньавсь тим, шчо робитьсьа це не через нього, а по волі царськіј[1]. Гетьман брехав, — бо сам він не раз писав в Москву, шчо треба будовати кріпости коло Січі ј осажувати в них московське віјсько, або коли прохав јакого городка (Новобогородського) дльа себе, то обіцьав шче ліпше москалів догльадати за запорозцьами ј не пускати до них льудеј з городів[2].
В 1701 р. пријшло московське ј гетьманське віјсько до Микитина Рога ј почало будувати кріпость коло Камјаного Затону. Запорозці жалілілись цареві, шчо вже ј тепер вони «терпльать шкоду ј неправди в вольностьах, здобичах і промислах, — і казали, шчо «вони на віјру с бусурманами по царському указу іти завсегда готові, а города будувати не позвольајуть»[3].
Тільки ж проти царськојі ј гетьманськојі сили вкупі запорозці не могли нічого вдіјати, — ј мусили піддатись і тільки заховали в собі велику ненависть до урьадів царського ј гетьмантького. Јак завше, запорозці ненавиділи ці урьади не тільки за себе, а ј за всьу чернь украјінську. Ціј черні, де далі, становилось все тьажче, — вона сама могла побачити за гетьманства Мазепи, шчо тьажке дльа нејі панство зростало за помічьчьу царства. Мазепа був поставлениј гетьманом по волі урьаду московського, мајже без вибору козацького, — і державсь силоју стрільців московських, шчо коли јого зоставлено було[4], козацька служба Москві, ставала де далі, все важчоју, начальство Московське все льутішче. — «Полно вамъ, бл–ны дѣти,
