хохлы свои вверхъ поднимать! Ужъ вы у насъ въ мѣшкѣ!» казав (в 1702 г.) один московськиј начальник (Левашов)[1].
З самого початку гетьмануваньньа Мазепи ј післьа першого подорожьжьа јого в Москву дукам пороздавано багато земель в селах украјінських[2]; порьад з тим зростали аренди на млини, горілку ј т. и. та індукти (податки јармаркові)[3]. Чернь роптала, шчо царі по просьбі гетьмана ј старшини, отдајуть народ панам в невольу, жалілась, шчо в Гетьманшчині «нас згубльать москалі», тікала на правиј бік Дніпра ј на Запорожьжьа ј там лајала панів і царів і розмовльала з січовиками, јак би перевернути тьажкі порьадки на Гетьманшчині[4].
Кош запорозськиј обертавсь до гетьмана, требујучи переміни в тих поркадках. Кошовиј Гусак писав Мазепі (1692), щчо јак Хмельницькиј «піддавсь пресвітлим монархам (московським), то в посполітіј раді така вмова була, шчоб не було досад на Украјіні; а тепер бачимо, шчо біднім льудім великі утиски чиньатьсьа. Ваша вельможность правду пишете, шчо при льахах великі утісненьньа віјськовим (козацьким) вольностьам були, за те ж Богдан Хмельницькиј і віјну проти них (льахів) підньав, шчоб із підданства висвободитись. Тоді ми думали, шчо во віки віків народ христијанськиј не буде в підданстві, а тепер бачимо, шчо біднім льудім гірше, ніж було при льахах, бо ј кому не слід держати підданних, — і тој держить, шчоб јому сіно або дрова возили, груби топили, стајні чистили. Правда, коли хто по милости віјськовіј знаходитьсьа в старшині генеральніј, такиму можна ј подданних мати, нікому не досадно, так і при небіжчику Хмельницькому було; а тепер чујемо про таких, у котрих і батьки підданних не держали, а вони держать, і не знајуть вже, шчо з својіми бідними підданними ј творить. Таким льудім не слід держати підданних, — а јак батьки јіх працьували, хліб јіли, так і вони нехај јідьать»[5].
