Тоді ж таки кошовиј Гусак словами переказував Мазепіј шчо б то тој звернув увагу на те, шчо на городовіј Украјіні не хотьать ні аренд, ні гетманських панів-старост по селам, — та прохав гетьмана, шчоб Москва милостивішча була до украјінців, — бо льуде, шчо пријіздьать з Гетьманшчини (чумаки ј т. и.) жаліјутьсьа, шчо москалі льудеј бјуть, крадуть, грабујуть, хапајуть дітеј і завозьать в невольу в Московшчину»[1].
Не були недовольні запорозці царським урьадом і через јого поступованьньа в дуже важних дльа них і дльа всіјејі Украјіни справах з Кримом і з Польшчеју.
Крим і Низова Запорозська Украјіна поставлені самоју природоју так, шчо јім не можна прожити одніј без другого, — так шчо держави, котрі володіли тими крајінами, мусили або бути в мирніј спілці проміж себе, або мусили војуватись доти, поки одна забере собі обидві крајіни. Льуде на Низовіј Украјіні в старовину могли жити тільки з скотарства та з рибальства. Степи ж і луги на низовому Дніпру незамітно зливајутьсьа з степами ј лугами кримськими, так шчо ні татари кримські, ні козаки запорозські не знали твердо грьаниць својіх випасів, а в часи суші мусили міньатись својіми випасами. Далі Крим маје солоні озера, з котрих запорозці діставали сіль на своју рибу ј на вивіз в городову Украјіну, дльа чумаків котројі Січ була безпремінноју станціјеју ј перевозом. В XV ст., коли украјінські виселки діјшли було до Чорного Морьа між Дніпром і Дністром, було влагодились доволі мирні стосунки між русинами Дніпровими ј Кримом, — в котрому тоді навіть проживало чимало украјінського льуду[2]. З кінцьа XV ст., коли турки одбили в украјінців берег Чорного Морьа ј завојували Крим, татари кримські повернулись в хортів, котрі мусили заганьати дльа Туречини украјінських полоньаників, — і через те мир між украјінцьами ј Кримом (до котрого тоді належав і Буджак) став не можливим[3]. Вже через одно те, шчо ј Московшчина так само терпіла
