Перейти до вмісту

Сторінка:Політичні пісні украјінського народу XVIII-XIX ст. (1883).djvu/64

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

киј вже задумавсь про море Балтијське, котре треба було однімати в Шведа, ј поспішивсь помиритись з Турком. Літом 1700 р. в Карловці підписали москалі з турками замиреньньа на 30 років, зовсім не користне дльа запорозців і всіјејі Украјини. Турки одступили цареві Азов і городи коло јого, а за те царь обіцьав зрујнувати всі отньаті в турок Дніпрові городи ј не позвольати нікому (украјінцьам) — осельатись по Дніпру низче Січі, а тільки осадити один городок коло Січі дльа перевозу; також порожнім мусив зостатись степ од Перекопа до Міуського городка[1].

В 1701 р. пријшло до Січі московське віјсько ј розвалило низові городки по Дніпру, котрі одвојували козаки од турок, а замість того заложило коло Січі тој Камјано-Затонськиј городок, котриј був такиј противниј запорозцьам[2]  В тој же рік почалась не менше противна запорозцьам, та ј усім украјінцьам, далека ј тьажка віјна царьа з шведами. В 1705 р., коли зјіхались царські ј султанські комисари робити грьаницьу, то запорозці домогались, шчоб грьаницьа була по р. Богу ј шчоб Дніпро був јіхніј[3], — та москалі, неприхильні до Січі ј заклопотані шведськоју војноју, того не піддержали.

Між инчим шведська віјна оддалила московське царство шче од одніјі справи, котру вважали украјінці за спільну дльа Украјіни ј Московшчини ј котроју најгарьачішче пеклувались запорозці. Ми не раз уже говорили про те, јак побивались у Січі об тім, шчоб отньати в Польшчі правобічну Украјіну ј привернути јіјі до спілки з собоју ј лівобічноју Украјіноју. В остатні роки XVII ј у початку XVIII ст. впјать показалось можливим зробити оце. Шчоб мати поміч у віјні проти турок, польськиј король Собьеськиј став скликати козаків на правиј берег Дніпра (1684); пішло туди ј кілько запорозців і між ними Семен Паліј, котрого дуже поважали в Січі, так шчо хотіли поставити

    ј степів запорозських, а ј самого Азова. Трохи не увесь XVIII в. потрачениј був моск. державоју, шчоб здобути те, шчо само давалось јіј в руки в XVII ст., коли було приступила до нејі ціла козацька Украјіна. Јак отдальала задунајських христијан од Москви чутка про невольу під московськоју державоју, див. слова Крижанича в Чт. Моск. Общ. Ист. 1876, III, 115.

  1. Тамож, 114.
  2. Тамож, 114, 120–123.
  3. Костом., Мазепа, Іюнь, 77.