Цю сторінку схвалено
ВІТРИЛО
Косе вітрило в далі моря
З рішучо-загнутим кінцем —
Пером біластої якоїсь риби,
Все йде, одкинувшись назад,
Понад завзятим ритмом хвилі.
А то немов розкинуте крило
Якогось демона чудного,
Що з льоту в море занурив
І тоне там у судорогах смертних,
Тільки воно отерплим рухом
Ще сіпається над прибоєм.
Так у баюрі втоплений метелик
Ще намагається крихке підвести тільце,
Ще тріпається й воду розгортає
Та б'є поверхню змученим крилом.
