А може час полотником лінивим
Зірве його і кине з періями?
Щасливий Івліан: тебе таки згадав я,
За мною тисячі повторять журним ехом.
А ім'я „Валер'ян“ чи проголосить мармур
Нащадкам дальнім, що прибудуть?
Годі! Як ти незримо десь — та просотався
До наших невідомих днів
Крізь ті передавальні звена людські,
Що твої мислі стукіт мовчазний
Пронесли з роду в рід, у масі розтворивши
Між крапок чуйних мислярів, —
Так я, розтворений в могутніх лавах,
Нехай хоч безіменний, вічно проживу
До самих крайніх людських гранів:
Енергія творців не пропадає даром.
Таки пройду, розсіяний всесвітнім колективом,
Може й незнаний, як луна в горах.
