100
І під час того шаленого танцю, отаман Зелений сидів у свому наметі і тихо розмовляв з товаришами.
— Скільки у вас зараз людей? — питався Супоні.
— Чотирі тисячі. — відповідав той.
— А в тебе? — звернувся до Ґонтаревка.
— Три тисячі й вісімсот сорок сім…
— Ну, а як у вас? — нахилився до Проця.
— Дві тисячі й триста двадцять.
— Коло мене, разом з трипільцями, певних пять тисяч, але, от, цікаво знати, скільки прийшло з дядьком Пилипом? — заговорив Зелений.
— Здається, що три тисячі… — сказав Ґонтаренко. — Але ця цифра на час бою може побільшитися в десятеро косарями…
— А села вже сповіщено?
— Звичайно!… Ще позавчора.
— Ага! Тоді, значиться, все гаразд… Маємо певних 18.167 чоловіка проти трьох червоних дівізій… Підем на Умань з трьох боків… Я з трипільцями йду головним шляхом і займаю залізницю, а ви підете так, щоб охопити ворога з боків… На тили післати шість босих сотень, щоб вони в свій час напали на ворожу артилерію…
— Вийняв записника, розгорнув мапу Уманського повіту і сказав:
— Треба все, до найменших дрібниць, обговорити.
Всі четверо нахилилися над мапою і так радилися між собою.
Нарешті було вирішено, що Супоня й Ґонтаренко рівними силами почнуть наступати з двох боків, потім мають виступити на ворожих тилах босі сотні і тоді „просто в чоло“ вдарить сам Зелений. Проць, як весь час виконував обовязки начальника штабу, мав їх виковувати і під час бою…
Була вже північ, як скінчили нараду і Супоня з Ґонтаренком зараз-же пішли до своїх загонів. Проць лишився з отаманом.
Як тільки вони вийшли, Зелений відсунув від себе мапу і важко зітхнув:
— Сам це знаю, чого мені так важко стало?…
— Того, що велике завдання взялисте на себе… — промовив Проць. — Змагатися так, як ми змагаємся, то не камінь товкти на Тирольському гостинцеві…
— А ви хіба товкли його? — спитався Зелений.
— Ще й як завзято! — засміявся Проць. — Перша моя самостійна праця була, як зі школи вигнали…
— Ну, а я так і не вчився в тих школах… — зі смутком промовив Зелений, — Отак із дитячих літ все сам та сам… Чи то що роблю, чи то навіть і сплю, а все до чогось сам доходжу… Так і до Вкраїни дійшов і знаю її, як свою маму рідну…
