104
Повернувся до Супоні:
— Дайте там дещо…
Той тільки плечами здвигнув:
— Та-ж у мене нічого вже немає… — відповів.
— Немає, кажете? — повів бровами Зелений. — А в скарбниці?…
— Все вже вичерпано… Вчора останніх десять тисяч заплатили червонім дезертирам за набої…
— Гм… треба буде поки-що до тутешніх кооператорів звернутися, щоб позичили… Дістанемо від уряду, то віддамо…
— Чи позичать? — завагався Супоня.
— Я гадаю, що так!… — сказав Зелений, шукаючи в кешені. Добув гаманця і довго шпортався в ньому, заким знайшов щось подібне на якісь гроші.
— Візьміть собі! — простягнув сторожеві заяложеного стокарбованцевого білета Центральної Ради.
Швейцар почервонів і простяг руку.
— Нізащо в світі не взяв-би це як плату за послугу, але дозвольте мені взяти на дорогу памятку! — промовив тихо.
Зелений лагідно всміхнувся до нього і став пити чай. Випивши заразом дві шклянки, він узяв шапку і, повернувшись до Проця, мовчки хитнув головою на двері. Проць схопився і вони разом вийшли на вулицю. Два вартових біля дверей, побачивши отамана, стали струнко, але він не звернув на них ніякої уваги і швидко пішов далі.
Обійшовши площу і пройшовши по головній вулиці, він скрізь бачив розставлені варти і наладовані до бою кулемети, що цілком запевнило його за спокій міста. Вертаючись уже до штабу, щоб скоротити дорогу, пішов якимсь провулком. Вийшовши на середину провулка, він раптом зупинився і став прислухатися. Десь, зовсім близько, чулися якісь не то крики, не то співи. Прислухавшись добре, він пішов у напрямкові того гомону і незабаром побачив одгорожене від вулиці високими залізними штахетками подвірря, серед якого стояв ясно освітлений трьохповерховий будинок, а в самому будинку лунали співи, чулися крики і якась дивовижна музика.
Зелений звернув у подвірря і, стараючись бути непоміченим, пішов аж до самого будинку, але не ввійшов у нього з парадного ходу, який був навстіж відкритий, а тихенько прочинив якісь маленькі бокові двері і пішов півтемним коритарем. Ішов просто на світляну смугу, яка падала на коритар з піврозчинених дверей і коли підійшов до самих дверей, то став прислухатися. Чутно було, як брязчала посуда, як розбивались пляшки, як навіжено грали разом декілька ґрамофонів і як з добрий десяток п'яних голосів на всі лади виспівував:
