103
— Гм… — хитнув головою Зелений. — На мій погляд їх треба-б було замінити нашими трипільцями…
— Але-ж тоді не буде кому бойових завдань виконувати… Вони мусять відпочити трохи…
— Мусять відпочити, кажете?… Гм… Ну, хай буде й так, тільки пильнуйте, щоб нічого такого… Щоб був спокій…
— А що-ж далі? — спитався Ґонтаренко.
— Вранці все буде відомо! — коротко сказав Зелений. — Пильнуйте!…
Вже смеркалося. В розчинені вікна дивилося зоряне весняне небо, пахло росквітлою акацією і смалениною. — Десь щось ще не цілком догоріло…
Засвітилися великі електричні ліхтарі і світили вони так спокійно й лагідно, наче нічого такого не сталося. Зелений підійшов до вікна і глянув на вулицю. Вікно було на другім поверсі. Дивився на вулицю й дивувався, — чому ніхто не ходить. Напроти в скверику горіли маленькі огнища і ходили якісь чорні кострубаті тіни. — „Хлопці молоко пряжать…“ — догадався.
І захотілося йому туди до них і не міг ніяк стриматися.
— Мушу сам оглянути все! — сказав голосно, повертаючись до Супоні і Проця, які старанно щось писали коло стола.
Проць підвів голову і, півзапитуючо, промовив:
— І я також?
— Так! — хитнув головою Зелений. — А ви, товаришу Супопя, вишліть тим часом повстанців з повідомленням до Соколовського, Дяченка, Ангела і Сатани. Повідоміть їх, що ми наступатимемо в напрямку Сквири і Хвастова а вони…
Зупинився на мить і замислився. Потім вдарив себе долонею по чолі й голосно сказав:
— А я й забув, що сьогодня середа!… Так, от, щоб вони в суботу, або в неділю потрівожили їх трохи зі свого боку… Скажіть, щоб Соколовський йшов на Радомишль, Дяченко на Канев, Ангел на Ніжин, а Сатана на Літин… Що торкається нас, то ми напевне зуміємо себе показати…
В той час в залю ввійшов сторож управи і, зупинившись коло порога, несміливо промовив:
— Може пан отаман чаю хочуть?
— Чаю?! — здивувався Зелений. — Було-б добре шкляночку горячого вихилити…
Сторож зник і через хвилину повернувся з горячим самоваром, вареними яйцями і свіжою булкою на таці. Ставлючи на стіл тацу, він, вже смілійше, заговорив:
— Бачу, що все працюєте тут і нічого ніхто не каже, то сам приніс… Колись я все нашому голові догоджав…
— Спасибі, братіку, спасибі! — сказав Зелений, беручи в руки шклянку.
