Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/121

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

117

жди сидить самотою, не приступний такий. Тільки в однім залишився він тим самим, це — завжди сміливим і завжди першим в бойових: рядах, під час наступу, і останнім, під час відступу.

Ніяково почували себе в його присутности й товариші — Супопя, Проць та Ґонтаренко і тільки одна товаришка Маруся насмілялася одверто говорити з ним. Мовчки слухав він те, що вона йому говорила і, иноді на знак згоди, тільки головою хитне.

Якось підійшов до нього Супопя.

— Маю вас спитатися де-що… — промовив.

— А що там такого? — зацікавився Зелений.

— Нічого! Так собі, між иншим, хотів спитати вас, що ви думаєте про білих? — заговорив Супоня.

— Гм… що я про білих думаю? — перепитав Зелений. — Те, що й про червоних…

— Але-ж, кажуть, що наш уряд має якусь ніби-то згоду з ними?

— Не знаю… Ніякої згоди не може бути, крім одної…

— Якої?

— Хай забіряються під три вітри в свою Мосоквію!…

— А як не схочуть?

— Тоді битимем! — сказав просто.

Супоня помовчав трохи і знов заговорив:

— Кажуть, що вже Полтаву взяли. Посланця від Ангела ще й досі немає…

— Завтра буде то й скаже…

— Ну, а що ж нам на селах казати?

— Кажіть, що я кажу… Найліпше видрукуйте про це відозви…

— А це нашому урядові не пошкодить?

— Навпаки! Так і повинно бути!

Супоня якось ніяково закашлявся, провів правою долонею по вусах, які за останні часи стали справжніми оселедцями, і тремтючим, не своїм наче голосом тихо спитався:

— Що з вами, товаришу отамане? Чи вас яка гризь гризе, чи може не задовольнені нами?

— Через що ви так думаєте? — повернувся Зелений лицем до Супоні.

— Бачите, — заговорив той далі, — якийсь ви чудний стали! Нераз дивишся отак на вас і просто серце стискається… Як-що, може, ми не все гаразд робимо, то скажіть нам просто і ми вже постараємся…

— З чого це вам, товаришу Супоня, такі думки прийшли до голови?

— Щеб пак, не приходити їм! Сохне чоловік на твоїх очах, а ти мовчи! Хіба-ж то можливо…