126
Зелений кашельнув і, наче сам до себе, промовив:
— Ось воно, яблуко роздору! Ось воно! З нас-же й починається…
|
|
Під Жулянами стали на спочинок. Дивилися, як світало і як в передранковій млі голосно грюкали за Дніпром важкі гармати білих.
Зелений довго прислухався до того грюкоту, а потім звів до неба очі і голосно промовив:
— Будьте прокляті ви всі, що жадаєте крові! Знайте, що коли не Бог, так сам народ скарає вас і тинятиметеся ви по широкому світу доти, доки не погинете десь під чужими плотами…
Повстанці слухали і таємничо мовчали. Дивилися в бік Київа і нерозуміли самі, що було, що є і що буде…
— Більше вже такого здвигу ніколи не буде… — говорив хтось, лягаючи під кущем спати.
Бувають моменти, коли людина живе і не чує життя. Ходить і сама не знає — де, робить, і сама не знає — що, а слухається тієї таємничої сили, яка сидить десь у глибні душі і звідти керує всіми рухами. Людина часто здається звичайною, як і завжди, а в дійсности вона вже зовсім не та. Так буває з людьми надто чулого серця, коли вони тратять щось надзвичайно рідне й дороге. Такі люде часто здатні на страшні злочинства і на найбільші героїчні діла, роблячи їх майже несвідомо, по натхненню наче.
В такім стані знаходився й Зелений. Відступ з Київа, смерть Супоні і нарешті нова війна з білими, це все разом зробило на нього таке величезне вражіння, так глибоко порушило його душу, що якийсь час він здавався майже божевільним. Бо чи не божевіллям, справді, був його самостійний виступ проти білих у той час, як тільки прийшли вісти про те, що вони нахрапом увійшли в Київ і вигнали звідти ґенерала Кравчика, обезброївши при тій нагоді цілий курінь Січових Стрільців? Білі до того часу встигли вже зайняти Черкаси і просунутися на Умань, намагаючись звідти вдарити на Козятин. Уряд Республіки і Головна Команда провадили якійсь переговори, а на положення фронту майже не звертали ніякої уваги. І тут Зелений не витримав. Серед ночі забрав усіх своїх хлопців і, як ураган налетів в білих на дорозі між Хвастовом та Білою Церквою. Добре були озброєні білі, але не мали й десятої частини того завзяття, що мали навіть червоні. Розбив
