137
— Від колиски знаю. Сам від народу. Повстав і виріс з ґрунтів чорноземних. Слухав колискову під копою. Перші слова мої на свіжій, пахучій, родимій ріллі. Гречкосій батько мій. Притаманий син землі, як я, син віри…
— Нігде і нігде не знайти таких скарбів, які є в гречкосія народа, що ше спить і не може прокинутись — встати. Але знаю, що він встане, бо вірю могутности сили його…
|
|
— …Від Чорного моря до Припяти, від пристрасної Кубані до зелених Карпат — каганці запалають в хатах гречкосійських і своїм тихим світлом затоплять штучну електрику міста…
— …Від хатини до хатини, як перелітний птах, битиметься бунтарними крильми моє, скороботно-чуйне, прощальне слово, бо знаю і вірю, що не дарма світло засвітять…
|
|
— Чую… Знаю… — Не треба буде вже вам довго шукати, чого так безнадійно шукали… Я вже знайшов для вас…
— Віра!…
— Знаю, що досить з вас одної щирости моєї: — від колиски для вас і до могили ваш…
|
|
— Згадайте… Було… Лиха доля кидала — на Сибір, Сахалін, Камчатку, Урал, Кавказ, Бразилію, Арґентину й Канаду. Скріз тепер роскидано хатинки маленькі з красольками на тичинах під вікнами…
— Ще не так давно гинути мусіли — на пагурках Манджурії, долинах Мезопотамії, хребтах Арарата, полях Румунії, полонинах Карпатських, каміннях Тирольських, болотах Литвинських, Мазурських, Латвійсьіких і Естонських костьми лягати…
— Одинокі наші могили і хрести мовчазними свідками перед усім світом…
— Будуть свідчити про славу вашого Великого Терпіння, як я зараз свідчу про силу своєї нової віри у вашу гречкосійську непоборність…
|
|
— Знаю гріхи і причини їх повстання. — Таке сумне приречення Бога. — Коли, повні горя, ваші серця вивітрювалися по безкінечних арештантських етапах і в пону-
