Цю сторінку схвалено
140
Ті звернули з дороги і припали чолом до купки свіжої землі. Темна постать схилилася разом з ними. Довго стояли так, ридаючи і цілуючи вогку землю.
— Хоч-би калину посадити!… — зітхнув незрячий.
— Як же її знайти в такій темряві?… — озвалась постать. — Хтось инший уже посадить…
— А й правда!…
Над селом розривалися ворожі знаряди і крякали сполохані гайворони, а над полями залягали важкі північні хмари…
Незрячий підвівся:
— Підемо?…
— Ходім… Наші вже далеко…
Встали всі троє на ноги і побачили, що навколо них все вже біле. — Як неминуче останнє, йшов перший, ніжний, чистий сніг…
Кінець другої частини.
Бережани — Скала, (Галичичина).
Літо — Осінь, 1921 року.
