Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/144

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

140

Ті звернули з дороги і припали чолом до купки свіжої землі. Темна постать схилилася разом з ними. Довго стояли так, ридаючи і цілуючи вогку землю.

— Хоч-би калину посадити!… — зітхнув незрячий.

— Як же її знайти в такій темряві?… — озвалась постать. — Хтось инший уже посадить…

— А й правда!…

Над селом розривалися ворожі знаряди і крякали сполохані гайворони, а над полями залягали важкі північні хмари…

Незрячий підвівся:

— Підемо?…

— Ходім… Наші вже далеко…

Встали всі троє на ноги і побачили, що навколо них все вже біле. — Як неминуче останнє, йшов перший, ніжний, чистий сніг…


Кінець другої частини.



Бережани — Скала, (Галичичина).
Літо — Осінь, 1921 року.