15
як він такий несправедливий? Скільки тих святих, а всі вони з богачів, панів та архиреїв і ні однісенького такого святого, щоб був з мужиків!“…
Своїх думок боявся й не говорив про них навіть матері. Одним один раз не стримався і щось таке сказав, та й то тоді, як мати розповіла йому про свої колишні вжитки з батьком.
„В десять літ сиротою зосталася, — казала вона. — В наймах дівувала. Служила в панів і вони не злі були, — любили. Була б і довше там, так спокусилася й вийшла заміж. — Ти в мене першенький. Не любив тебе батько і часто байстрюком називав. Мене також бив до півсмерти. Пив, гуляв, байдикував і ні про що не дбав. Думала, що не витримаю і булаб померла, як би він сам не пішов на той світ через горілку… Як вмірав, то лаявся і погрожував: — „Я до тебе з того світа прийду, а проте задушу!“… Спершу боялася вечером на двір вийти, щоб часом не показався, а потім заспокоїлася коло тебе, сину!“…
— Мертві не встануть ніколи! — сказав на те Данило.
— Дитино, що ти говориш? — скрикнула мати. — А як же вони на Страшний Суд прийдуть?…
— Страшний Суд, це наше життя, мамо! — почав було говорити Данило, але враз щось пригадав і затих.
— Боже, Боже!… — говорила здивовано мати. — Невже це ти до цього з псалтиря дочитався?…
Нічого не відповів їй тоді Данило, а тільки звів на неї свої чисті сірі очі і спокійно подивився їй в лице.
І в тім погляді вона взнала давнього малого Данильця, яким він був тоді… тоді… коли… „Ой, гай мати!“…
Відвернулася і вийшла чогось в сіни…
Тихо й непомітно пройшло ще два роки і настав третій. Зразу-ж від Нового року, почалися якісь трівоги й неспокій. Спершу багато говорили про якусь війну десь аж на Далекому Сході, а потім була мобілізація і проводи на війну. Як виряжали в дорогу, то плакали, а як вирядили, так і стали забуватися по троху. Молодші „салдатки“ з хлопцями стали „лигатися“, а трохи старіщі просто за пиятику взялися… В сльозах і співах пройшла зіма, а потім прийшла турботна весна, а за нею трівожне літо…
В полукіпках на полі стали знаходити якісь листочки з червоними печатками, а в тих листочках писалося про те, як то тяжко жити в світі бідному селянству та робітництву, як його всі обкрадають і як тяжко кривдять…
Якось Оксана прийшла з поля і принесла з собою аж два таких листочки.
