34
ним для селян крамом, і щоб при тїй крамниці була книгозбірня, або хоч читальня.
Звістка про те, що Данило задумав закласти таке товариство, дуже занепокоїла містечкових дрібних крамарів, але разом з тим, дуже потішила де яких господарів, які охоче пристали до нього. Як це не було дивно, але й піп не ставав цьому на перешкоді і, вже після Водохрещ, серед містечка можна було бачити над дверима одного звичайнісенького будиночка таку вивіску:
и Библіотека-Читальня“.
Хотів Данило написати по українському, але поліція не дозволила. Одже написав так, аби не було зайвого клопоту, що моглоб перешкоджати роботі. А роботи було дуже богато і справлявся він з нею так добре, що про це навіть Онуфрієнко хвалився своїм міським товаришам.
В четвер на саму масницю в селі була велика радість, бо Данило „актьорщиком зробився“ і „приставляв кіятри“. Правда, піп цим був незадовольнений, але що-ж з того?… Все село тільки й мови мало, що про „Бурлаку“. Було тільки десь зайде до суперечки, як і чується: „Світ не без Бурлаки“… Вечерами сходились у читальню і читали там свіжі „казети“. Книжки до дому брали. Стали якійсь цікавіщі наче. Зникла нудота, а від того менше й горілки пили. Монопольщик аж чуприну рвав на собі, але нічого не міг зробити. Що не день, так меншала його торговля і щоб привабити до себе людей, став звідкись одержувати й дурно роздавати якійсь ґазети та книжечки. В тих ґазетах здебільшого великими буквами писалося — „За вѣру, царя и отечество!“ — а книжечки називалися: „Пий, та діло розумій!“… Але це все привело до того, що люди при якій небудь оказії вже не купляли горівки великими „журавлями“ по чверті відра в кождому, а брали де кільки раз маленькими „кручечками“, аби лише за кождим разом принести „паперу“. Тим папером вистеляли в хатах не тільки столи й лавки, але, часто, всю долівку, щоби не „топталася“.
На другу неділю Великого посту, невідомо звідки і як, хтось почув десь, що Данило „суцилист“. Передовсім цю чутку донесли попові, потім матері, далі всім господарям і, аж, нарешті самому Данилові. Він тільки всміхнувся, коли йому монопольщик закинув про це
— Дурному вічна память! — відповів місцевого промовкою.
— Тільки не дурному, а розумному! — сказав хитро монопольщик, показуючи з кишені якусь червоненьку брошурку.
