45
— Не турбуйтеся! — сказав Супоня. — Свій свого взнає відразу! Правду я кажу, товаришу Данило?…
— Так! — відповів Данило. — Ви мені подобаєтеся.
В той час увійшла дівчина і, звертаючись до Супоні сказала:
— Я зараз чаю принесу!
— О, то дуже добре! — задовольнено скрикнув той. — Давай його сюди!
Онуфрієнко глянув на годинника і схопився за шапку.
— Куди ви? — кинувся до нього Супоня.
— Маю дуже важну справу! Мушу йти і то зараз! Тут ви самі вже потурбуйтеся про товариша. — Показав очами на Данила.
— Але, я ще з вами мав говорити про Трипілля. — Заговорив Данило.
— То вже ви, товаришу, приготуйте нам доклад! Після завтрого збори…
— Я взагалі хотів… Там мій тлумак у „странній“…
— За тим тлумаком поїдете вечером, а зараз підем до нашого директора просити для вас роботи! — сказав Супоня.
— Завтра в їдальні! — промовив Онуфрієнко, прощаючись з Данилом.
Коли Онуфрієнко пішов, Супоня якось гірко всміхнувся і промовив:
— Інтеліґент!…
— Що то значить?
— То значить така людина, яка щось хоче і нічого не може… Яка взагалі мягка і того… Ну, така, знаєте, така…
Він стукнув кулаком по столу, скривив жалібно лице, приплющив очі. — А я думав… — почав було Данило, але Супоня взяв його за руку:
— Нічого, нічого не треба думати! Онуфрієнка я дуже люблю, але тільки люблю… Знаєте, він зовсім не знає робітників і весь час до селян хилиться…
— Хіба-ж то зле?
— Ні! То дуже добре, але аби він їх також знав…
Данило пригадав свою першу зустріч з Онуфрієнком, як він сказав оте — „коло хати? в ямі оцій?“ — і лице його сховалося в тіни.
— Інтеліґент, тай годі. — Як у сурму сурмив Супоня. — Ні, ти дай мені справжню силу! Дай мені разом робітника й селянина, а тоді побачиш!…
Нахилився аж до самого його лиця:
— От ви будете справжньою силою! Правду кажу вам! Згадаєте колись!…
— Але ж я робітників зовсім не знаю!
— Нічого! Будете знати! Ви тепер сам робітник з машинно-будівельного заводу Ґретера…
