59
— Ну, а як-же корпусний „Исполком"? — скааав Данило.
— Той нічого! — відповів жовнір.
— Тоді ми по революційному зробимо! — скрикнув Данило.
— Що то за з'їзд? — обережно запитався Проць.
— Другий Всеукраїнський військовий з'їзд у Київі. — відповів Данило. — Вибрали вже навіть делегатів, а московський революціонер Керенський забороняє…
— І що тепер буде? — знову запитався Проць.
— Поїдемо, та й годі! Просити не станемо і кланяться не будемо…
Жовнір переступив з ноги на ногу.
— Щож тоді робити? Я все-ж таки не знаю, що сказати в нашій сотні? — промовив жовнір.
Данило вирвав листочок з „полевой книжки“ і в де кількох словах написав телєфоноґраму до всіх полків і окремих частин корпуса, аби негайно з'явилися до нього всі, обрані на з'їзд, делєгати.
— Що ви думаєте робити з ними? — спитався Проць.
— Тоді будем бачити, а зараз я вас мушу відправити до штабу корпуса, як полоненого. Завтра я пришлю за вами свого чоловіка і він забере вас!… — відповів Данило, подаючи жовнірові списаний листок „полевой книжки“.
Делєгати на з'їзд зійшлися на другий-же день і під проводом Данила відбули мітінґ, на якому одноголосно прийняли постанову виїхати на з'їзд орґанізованого масою. Вишиковані стрункими рядами, вони розгорнули над собою червоний і жовто-блакитний прапори і, співаючи революційних пісень, рушили до штабу корпуса, де вже на них чекав весь командний склад корпуса. Тут делегати заявили, що вони, як представники орґанізованих революційних мас українських вояків, мусять передовсім виконувати їх волю. Після довгих змагань, під час яких делегатів де кілька раз було названо „бунтовщиками“ і „большевиками“, командуючий корпусом згодився видати всім проїздні документи, при чому зазначив, що за всі наслідки цеї подорожі буде відповідати Данило. Слова командуючого були покриті вигуками „слава!“ — що заставило його змягчитися і сказати: „Я, дорогіе земляки и товарищи, вполнѣ сочувствую вамъ и понимаю ваши стремленія потому, что я самь тоже малорось, т. е. этотъ самый, какъ, вы говорите, украинецъ!…“
Після того, делєґати подались до ближчої залізничої станції і вечером, того таки дня, поїхали на південь, на свою Україну, до свого старого Київа.
Проць, якого Данило залишив при канцелярії Ради за звичайного писаря, дні й ночі ждав на поворот Данила, сподіваючись почути щось нове, велике, многонадійне, від
