58
брат загинув на Сербському фронті. Мати від горя, а може й від голоду померла і нікому було очей закрити… Як сонний ходив по всіх фронтах, аж поки ця революція не почалася у вас… Шість раз пробував перейти до вас, але все з половини дороги назад вертався… Оце вже сьомий раз…
— Добре зробили, що прийшли, — казав Данило, а сам думав про себе. — Чим моя доля ліпша від його? І треба такого випадку, щоб він прийшов якраз до мене!…
— Вірте мені, що я вже місяць не можу спати… День і ніч бився з думками, мучився, терпів і, нарешті, пішов… Годі терпіти!…
— А так, так!… Годі терпіти!…
— Я не хочу й не можу бути розбійником! Я не знаю, як можна вбивати таких, як сам, виснажених і вимучених горем людей. Я тоді вже, ліпше, запалив би всю землю і хай горить…
— Земля наша! — сказав Данило. — Їй нема чого горїти… Хай згорять ті, що зробили пекло з неї!…
— Правда ваша, правда! — захоплено говорив Проць.
— Хай згорять…
В землянці горіли дві свічки й в танцю глибоких тіней постать Проця здавалася якимсь дивним печерним ґномом. Високий, худий, але жилуватий і міцний, з смаглявим безвусим лицем і темними, як ніч, очами — нагадував елястичного смока, якого не вб'єш одним ударом. Якась скритна сила почувалася в його розрахованих рухах і, як маґніто, притягала до себе! Цю силу почував Давило ще по дорозі і тепер, розглядаючи його при світлі, був просто зачарований нею… Пізнійше він не раз мав нагоду переконатися в правдивости цього почування, коли Проць в найтяжчі хвилини боротьби не тільки що не тратився, але завжди знаходив якийсь вихід з важкого становища і рятував майже страчену справу.
— Звідки ви саме? — спитався Данило, сідаючи на деревляного обрубка, який заміняв собою стільчика.
— Я з повіту Долина. Учився в долинській виділовій школі, але не скінчив…
— Чому?
— А кто його знає?! Раз те, що в дома був потрібний, а друге — було нудно…
— Чого?
— Так! — і враз засміявся. — Про вірність Габсбурґам все росповідали… Ну й не витримав…
— І так залишили все?
— Ні! Для чого? Я сам вчився !…
В той час у землянку вбіг жовнір і, звертаючись да Данила, сказав:
— Командуючий корпусом відмовився! Сказав що всі хто тільки поїде на той з'їзд, будуть рахуватися дезертирами!
