94
нав своїм духом усі села, а сам сидів собі у Грековім Лісі і про Умань думу думав…
Тепер уже він нічого не боявся і ні перед чим не зупинився. Після тієї памятної почі в Каневському лісі, коли він роспустивши на всі сторони своїх побратимів і залишившись тільки з одними трипільцями, пробив собі дорогу через цілу ворожжу дівізію і щасливо дістався аж до Гребового Лісу, — повірив свому призначенню. І коли через якийсь тиждень установився звязок між загонами, він дав наказ в один і в той же день напасти й відійти на цілу низку містечок і залізничих станцій, що було зроблено з надзвичайною точністю. В один той день було знищено до тридцяти тисяч ворожого війська й забрано від нього стільки зброї, що майже половина Київських господарів озброїлася нею.
І коли він упевнився в своїх силах, тоді поскликав до себе всі свої загони і всі вони, не виключи навіть дядька Пилипа, в призначений вечір непомітно влилися в гущавину Грекового Ліса. Не було чутно ні зайвого шуму, ні нестриманого гомону, лише була одна чуйність гостра та настороженість пильна. Вітаючись з цими, дивно мовчазними людьми, які ще вчора були на своїй борозні, а сьогодня стояли вже перед ним стрункими рядами, Зелений відчував у них частину самого себе, а тому-то. й так лагідно звучав його голос:
— Доброго здоровля, братіки!…
— Добра зичимо, батьку наш!… — наче листя чуле, шелестіла відповідь.
Як стемніло, то запалили огнища і закипіло товариське життя. Прийшов до Зеленого Супоня. Як брати, обнялися й поцілувалися. Подивившись на Зеленого, Супоня здивувався:
— Що з вами, старієтеся?…
Зелений всміхнувся:
— Думаю, а не старіюся…
Клопоти зміняють лице людини. Дуже змінили вони лице Зеленого, яке давно вже не тим стало, що колись було. Підборіддя стало гостре, ніс окреслився сильною дугою, а чоло збільшилося й поважчало, наче з камяню витесане. Без сліду пропала та мягка задума в очах, якої так боялась колись його бідна мати, а натомісць з'явилося в них щось таке гостре і пронизливе, що хвилинами нагадувало справжню блискавку і заставляло присутних затримувати дихання й вичікувати відгуку далекого грому. В його лагідній ухмілці було щось таке, що буває в ухмілці досвідченого хірурґа, коли він, заспокоючи на операційному столі тяжко хорого, накладає на його лице хльороформну маску.
