95
— Так, на Умань? — тихо промовив Супоня, визволившись від своїх дум.
— Завтра! — сказав Зелений, — Завтра, товаришу, попробуємо своїх сил… Лише не треба про це богато говорити і не треба сумніватися…
Супоня швидко схопив його за руку і міцно стиснув
— Хай Бог помагає!…
— Мусить! — сказав Зелений і в його очах блиснула ота сама блискавка. — А тепер ходімо до гурту…
Повернувся і швидко пішов до великого огнища, навколо якого стояли вози й сиділи люди.
„Що з ним сталося?“ — думав Супоня, йдучи слідом за ним. І враз пригадав той час, як він стрінувся з ним у Київі, як німці виражали до „фатерлянду“ свого ґонерала. Пригадав і подумав: „Але-ж він вже й тоді був на такий, як я!…“
Коло огнища тихо співали. Тепла весняна ніч тулилася між зеленими вітами і, здавалося, затаєно прислухалася. Палахтіло полумя, тріщали іскри і веселими роями летіли високо в гору, бажаючи досягти далеких і спокійних зірок. Затихли повстанці, тільки побачили між собою отамана свого. Якийсь сивий дідусь сидів і тихо перебіряв струнами бандури.
— Ого! Так ви з кобзарем, як справжні гайдамаки! — голосно й весело промовив Зелений.
— Я в Київі коло святої Софії „Ще не вмерла“ грав і мене за те розстріляти хотіли, — сказав старий, підіймаючись з місця.
Зелений здивовано розглядав високу й струнну постать старого і вона здавалася йому знайомою. Дивлячись на довгий синій сурдут, білу бороду, високе чоло й сладенько зачісане назад сиве волосся, він пригадав, що бачив його не раз на Хрещатику з ґітарою в руках, як він співав романтичні московські романси і счудувався:
— А я навіть і не міг думати, що ви Українець!
— Я давно Українець, а тільки Українці не хотіли мені куска хліба дати… — сказав старий.
— Як то так? — почулися голоси зацікавлення.
— А так! Був колись співаком і осліп на своє нащастя… Довго сидів і крипився, а потім на вулицю пішов і був таким, як ви вже знаєте…
— Ну, а до нас як ви прийшли? — спитався Зелений.
— Так, як і всі! Почув, що вже терпець увірвався, то й не терпіти ж мені там самому, як я духом з вами…“
— Славно, діду, робите! Знайте, що Вкраїна вас не забуде! — сказав Зелений, беручи старого за вільну руку. — А поким-що сядайте та заграйте нам що не-будь тако-
