Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/126

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 122 —

Обезкровлене бліде лице трупа було тихе й спокійне, тільки в широко розкритих очах скамянів безмежний жах, якого не знають живі люде. Буйні русяві кучері запилились і припали росою. Права рука заклякла коло перетятого горла, з-якого витикалися білі хрящі і почорніла рурка горлянки, а ліва рука конвульсійно була зведена в гору, наче хотіла показати — Боже! Ти бачиш?!…

Лице в сотника стало полотняним. Як загіпнотизований дивився на трупа і не міг одірвати від нього своїх очей. Груди його важко підносились в гору і здавалося, що от-от на них трісне по всіх швах старий німецький уланський мундір.

Зліз з коня. Зняв з голови свою елегантну мазепинку і упав на коліна.

— Бра… бра… — засниглив крізь сльози і не міг кінчити цього слова. — Бра… бра… бра…

Довгий оселедець схилився з голови і упав на чоло. Він з усіх сил шарпнув його правою рукою і з огидою кинув на бік.

— Бра… бра… брате! вимовив нарешті і слідом за цим словом з його грудей вирвався страшний стогін.

— Пане сотнику! Пане сотнику! — лементували козаки.

— Геть від мене, собаки!… Собаки!… Собаки!…

Миттю вийняв свою окровавлену шаблю і, повернувши її острим кінцем до себе, з цілою вагою свого тіла впав на нього грудьми…

*  *  *

По дорозі від Чорного Острова до Староконстянтинова, недалеко від вітряка стоїть невеличка могила з дубовим хрестом. Цікавий подорожній може прочитати такий напис: „Тут спочивають одної матері дітн, брати: червоноармієць радянського полку ім. Максима Залізняка — Хведір Гонибіда і сотник другої запасової бригади військ У. Н. Р. — Юхим Гонибіда. Полягли 5. липня, 1920 р. Хай Бог розсудить їх!“…

1920 року, 29. серпня,

м. Товмач, (Галичина).