Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/134

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки
— 130 —


ЧЕРВОНІ РЯДНА.

(Із записної книжки).

І так майже що дня: на серці трівога, а в душі туга… Почуття якоїсь незримої погрози переслідувало на кожнім кроці. На дворі колєктивний шарварок, а в кімнаті самотність і отупіння. „Страшно жити в колі безнадійних мрій”, сказав якийсь поет і я розумію його. Тепер мені чогось страшно, хоч і сам гаразд не знаю чого?..

Може того, що панують такі довгі зимові ночі і що немає чим світити серед них, а може… може пекельне дно має свій вплив несвідомий на внутрішній стан мого духа, а того так й страшно мені…

Життя я не боюся і цікавлюся ним. Колись блукав на полях крівавої боротьби і мріяв майбутніми днями вселюдного щастя й волі, тепер знесилений в боротьбі за свою мрію, — прагну тихого спокою.

Залишив Велике Місто і, тікаючи в своє рідне маленьке містечко, здавалося, почув себе вільним від скучно-нудних обовязків життя. Сподівався все знайти так, як було колись… Але даремні були мої сподіванки: спокій давно вкрала трівога. Непомітно для самого себе, я віддався грізним зявищам часу і став нагадувати тих, що звідусіль оточували мене…

*  *  *

Що-вечора, як тільки заходило сонце і над моїм рідним маленьким містечком стелилася тьма зимової ночі, на обрію зявлялися величезні, дріжучо-червоні рядна пожеж. Я разом з иншими обивателями містеч-