Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/141

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 137 —

так призвичаїлись до того життя, яким жили діди і прадіди… Зовсім так, як у казці: „За лісами, за горами, за далекими морями, мирно люде поживали, за насущний щиро дбали“… А той насущний вже й душі вимотує з них, а добра так і не знає ніхто… Всі знали, що треба нести свій важкий хрест життя, бо, мовляв, „на все божа воля“… В поті чола добували свій кусок хліба і збогачували того, хто весь час обкрадав їх… В таку тяжку годину незрозумілої боротьби посилали на фронт все нових і нових борців, а самі з плачем і зненавистю стрічали повертаючих інвалідів.

Ось і весь зміст убогого життя тихого закутку, а в тім числі і містечка Янушполя, мешканці якого нічим не цікавились, нічого не шукали і ні нащо не сподівалися.

Але, цілком нежданно, сталося таке чудо, яке заставило всіх прокинутись і глянути вгору, на весняне сонце. Прийшла революція, то як же було не радіти і не підносити голови до неба? Як було не радуватись, коли не стало тюрем, упали кайдани, все зробилося вільним, рівним, добрим і всепрощаючим…

Старі Янушпольці багато чого чули, бачили і знали на своїм віку, але тепер вони признавалися, що це було щось таке, невидане в світі, чого ніхто й ждати не міг. Хіба не дивна річ, що піп, ксьондз та рабін разом Службу Божу правили і казання казали до народу?., Але сталось так, що свято Волі і червоні прапори усіх помирили… Ті люде, що на все дивилися якось чудно, тепер забули за все і гаряче молилися разом з усіми людьми, що збірались на містечковій площі перед школою, де „правився молебень за свободу“…

Після молебня піп, ксьондз та рабін сказали свої казання, а за ними говорили „горатори“… Особливо сподобався людям молодий учитель двохклясової школи — Вакуленко. Він промовляв зовсім не так, як піп, або рабін, які все казали, що „Бог так дав“… „Бог так зробив“… Ні, він просто і зрозуміло сказав: „Змучені горем і нуждою голодні робітники та салдати не змогли більше терпіти крівавого царя і зробили революцію. Революція дала нам волю і землю, хліб голодним, справедливість окривдженим і право поневоле-