учитель виїхав з усіми своїми річами кудись на Любар і що його повіз Левко Мельник…
Ах, отой Левко, вдовиний син!.. Його всі знають, що то за гульвіса!.. — В нього коні добрі і він колись приставшу з комерсантом возив… Гей Левку, стережися!.. Єврейські хлопці грошей не пошкодують, а старі гріха не попустять!.. — казав дехто з юрби, яка зібралась перед школою.
Аж вісім возів вирушило в погоню, а вперед їх верхи їхав Мошко, який не що давно повернувся з Америки і вважав себе найкращим нареченим для Хайки.
— О, тепер він віддячить їй за ті призирливі погляди, що вона зневажливо кидала на нього! — шепталися попівни.
На возах сиділо по четверо найдужчих і смілих і богобоязних єврейських юнаків, серед яких на передньому возі сидів і сам старий Берко. Всі вони були озброєні залізними палицями, сокирами, заступами, ножами і навіть револьверами. Недаремнож вони повстали за честь і образу старого Берка!..
Щоб Вакуленко був не спочивав у Молочках, а їхав далі, то все булоб гарно, але Левко намагався дати трохи спочити коням. Хайка і Вакуленко згодилися, але щоб коні спочивали не більш як півгодини. Левко казав, що все одно до ранку заїдуть до Любаря і лякатися, що хтось там буде доганяти, немає ніякої рації. Одначе Левко дуже помилився, бо як тільки виїхав з Молочок, то вже світало, а до Любаря було ще 15 верстов. Відїхавши три версти від села, вони почули за собою якийсь гуркіт возів.
Занепокоєно їхали далі, але — озирнувшись назад, Хайка побачила цілу валку возів, яка наздоганяла їх. Придивившись краще, вона побачила, що попереду всіх, верхом на коні, їде не хто инший, як Мошко.
— Ой, нас доганяють!.. тікаймо!.. — скрикнула вона.
Вакуленко тільки поблід, а Левко погнав коні. Коні бігли, аж хропли, а за ними також летів верховий
