і скажено тарабанили вісім возів. Хайка пригорнулася до Вакуленка і щось шептала, наче молитву.
Побачивши неможливість утечі, Левко спинив коні, а Вакуленко і Хайка стали ждати… Ось Мошко підскочив аж до самого воза. Страшний, спітнілий і червоний від злости, він не кажучи ні слова, з усіх сил вдарив Вакуленка по лиці ремінним нагайом, яким поганяв свого коня.
Левко обернув свого батога і товстим кінцем пужална вдарив Мошка по очах так, що той злетів з коня. В той час, як Мошко падав, Левко дістав з воза запасного горчика і став перед Хайкою і Вакуленком. Розлютований він грізно кричав до тих, що сиділи на возах: „А ну, паршивці, багато ще вас полізе?!. Голову розібю!…“
Але занадто мала була сила одного Левка проти вісьми возів. Запал зробив своє діло і через хвилин пять Левко з розбитим носом лежав звязаний, а Вакуленка били обережно і розумно, щоб не поломати ребер і не затовкти на смерть… Вакуленко весь закрівавлений валявся на дорозі і тільки стогнав. Хайка була на руках старого Берка і нічого не чула й не бачила, бо впала в непритомність.
Врешті войовничий запал охолов і на його місце прийшло безмежне призирство. Хотіли так і покинути його, але Мошко став умовляти всіх забрати його з собою, щоб показати всім янушпільським ґоям, якого вони гарного мали проводаря…
Ні оден комітетчик не став на оборону свого доброго учителя, а всі мовчали, як води в рот набрали. Юрба цікавих, що зібралася коло волости, кричала: „От так вучитель!.. Нам казав про ліворуцію, а сам ось за які діла взявся!.. Не треба нам такого вучителя!.. Дати йому доброго прочухана, та й вигнати під три вітри, щоб і дух його тут не пахнув!..“
Голоси про „доброго прочухана“ чим далі, тим збільшувалися і невеличкий гурток Вакуленкових прихильників уживав всіх заходів, аби не допустити до самосуду. Більш розсудливі стали говорити, що Вакуленка треба тільки посадити на якийсь час в „хо-
