лодну“, а потім випустити його на всі чотири вітри, бо як його товариші дочуються про щось негарне, то зроблять так, що ніхто не получить земельки…
Погаласувавши трохи, всі погодилися на тому, що його на два дні треба посадовити в холодну, а потім нехай забірається з містечка і йде туди, куди сам схоче.
Тут він нікому вже непотрібний, бо такої ганебної справи ще ніколи не робив христіянин.
Вакуленка посадовили в „холодну“, а ключі від неї забрав до себе старший міліціонер. Юрба заспокоєна тим, що зробила „добре діло“, стала помаленьку розходитися.
Коли Вакуленко остався в „холодній“ сам оден, то до нього помалу стала вертатись свідомість. Вже вечеріло і в кімнаті робилося темно. Йому чогось стало страшно і він заліз в темний куточок.
В його потовченій голові так і роїлись думи. Чим більше було думок, тим гострійше почувався біль образи і зневаги. З його уст не вирвалось ні одного проклону, але думки говорили: „Як же воно так сталося?.. От дурень був, що не втікав на Чуднів! А оті тальмудичні фанатики, а ота богобоязлива та злодійкувата христіянська череда!.. Чого вони хочуть з мене?!. Сам-же товмачив їм про те вільне життя, яким має жити кожна людина!.. Але, як видно, для них все дарма. Вони ще поділені поміж собою, а через те „ґой“ і „жид“ ще довго житиме серед них, але людей не буде“… Згадалися ті тремтючі обійми і гарячі поцілунки, якими його пестила Хайка і в його душі стало так важко…
Встав з свого темного кутка й став схвильовано ходити, на скільки позволяли йому його слабі сили. Коли тут за вікном щось зашелестіло і в вікно хтось зазирнув. Він став пильно дивитись у вікно і йому показалося, що то Хайка. Сам собі не йняв віри і думав, що то якесь хоробливе зявище, не більше. Але ні! Хтось заглянув в друге і він добре побачив, що то була вона. В вікні було вибито кусок шибки, кудою вона просунула щось загорнуте в білий папір.
