Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/177

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 173 —

— Тоже коханець знайшовся!…

Температура повисшувалась. В кімнаті не ставало повітря. Я мусів йти на бульвари.

І в той час, як я виходив, апарат шепотів:

— Пішов?…

— Так!

Вже за дверима моє вухо ловило: — „Сладострастнхых снов была ночь полна“…

Так було весь час, але сьогодня все змінилося. Я прийшов до дому і сказав:

— Нам не по дорозі… Є багато шляхів навкруги нас і є куди ступити… Бувай здорова і щаслива!…

— Куди ти?!

— Йду до революції…

Встає і жах невимовний намалювався в її очах.

— Як-же так?! — зойкнула вона.

— Ніяк! Йду собі, та й годі!…

І тут я відчув, як за стіною запрацював апарат. Його незримі колісцятка скажено крутилися, але вже ні одна шпилька не вколола мене. — З приємністю зрозумів, що вони на сей раз крутилися навпаки…

Ґітара перестала бренькати, мужеський голос занімів, а моя подруга ніяково затопталася на місці:

— Ти мене не зоставиш?!…

Я вагався.

— Не зоставиш! Будеш зі мною завжди, завжди…

— Гм… — почав я. — Алеж ти знаєш, який я ревнивий…

— Ти добрий! Добрий!… Розумієш?…

І справді, я добрий! Се я зробив лиш тепер, коли мені так „лячно“…

Там чекає Революція, а я сиджу в своїй кімнаті і тішуся тим, що маю змогу вільно записувати оці рядки про те, що на дворі чудовий вечір, що коло