Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки
— 31 —

вати на всі боки, так вона про все розказала… Сказала навіть про старий образ, що стояв в маленькій хаті…

— Який образ? — вирвалось з моїх грудей здивоване запитання. — Може той, що стояв в маленькій хаті за порожньою боднею?

— Егеж, той самий!.. А ви звідки знаєте? — спитався селянин.

— Приходилось чути, — сказав я.

— Гм… так той образ був щільно припасований до стіни і закривав хід до потайного льоху, де було знайдено аж два голі трупи.

Холодні мурашки полізли по моїх плечах і в голові майнула думка:

— Виходить так, що я не дарма тікав тоді… Душа сама небезпеку чула і своєчасно пробудила тіло, щоб воно могло врятувати своє життя.

Попрощавшись з селянином, ми поїхали далі. Підїзжаючи вже до міста, я розповів про свою пригоду товаришам, які їхали зі мною, але вони відмовлялися мені вірити на тій підставі, що я „вообще сочинитель“…

Можливо, що через де-який час я й сам не буду йняти віри, що так було справді, але тепер спомини з моїх митарств ще досить свіжі.

1919. 25/II, м. Київ.