каяння осягає примирення з Богом, що те зло яке стояло поміж ним а Богом є перечеркнене, що Бог зі своєї доброти усуває цю колоду, що стоїть на перешкоді до нового, чесного, більш звершенного життя.
Бог у відношенню до людей поступив подібио цим суддям: Він Сам заплатив за нас належну нам кару.
Чи пригадуєте собі як в домі прокаженого Симона, Ісус говорить причту про двох довжників (Лук. 7, 41). У цій причті Ісус порівнує гріх з довгом, а прощення довгу зі счеркненням його.
Отож, чи ви, дорогі читачі, застанавлювались над тим, коли хтось прощає вам ваш великий довг? І що діється з вашим вірителем, що він прощає вам довг?
Він неначе виймає з одної кишені і кладе у другу, сам собі сплачує залеглість довжника. Точнісенько так само діється у прощенню Богом наших гріхів. Замість нашої вічної смерти перед обличчям Бога, Христос заступає нас у карі за наші гріхи і вмирає Він на хресті, щоб ціною своєї крови сплатити наш довг перед Господом. Прощати комусь щось це брати на себе втрату у всіх її наслідках.
І це, що Бог вчинив для нас через Ісуса Христа на хресті є правдивим і повним спасінням, що звільнює нас від тягару гріха та відкриває дорогу до нового життя у ласці
