Сторінка:Постанови ІІ Великого збору Організації Українських націоналістів. Квітень 1941 р.djvu/2

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Ідея Суверенної Соборної Української Держави стала в нашому столітті основою нового українського світогляду та нового політичного руху, руху націоналістичного, що в вогні боротьби проти наїздників, оформився в окрему політичну організацію — в Організацію Українських Націоналістів.

Перші почини надати українському націоналістичному рухові організованих форм сягають 1900 року, коли то Микола Міхновський почав на Лівобережній Україні закладати перші націоналістичні гуртки для боротьби за державно-політичне визволення України з під ярма царської Росії. Націоналістичні гуртки Міхновського були передвісниками організованої націоналістичної сили.

Основи для націоналістично-визвольної організації доклав після упадку Української Держави 1920 р. полк. Евген Кововалець, створивши й розбудувавши „Українську Військову Організацію“ (УВО), а згодом, у 1929 р. на I Конгресі Українських Націоналістів — покликавши до життя ширшу організацію — Організацію Українських Націоналістів (ОУН).

ОУН розширила простірно революційну акцію на всі українські землі та новела боротьбу проти всіх наїздників зокрема на Західньо Українських Землях. ОУН за поміччю широкої організаційної сітки вела всі масові та всі одиничні протипольські, а після упадку Польщі — протимосковські акції. Основні відмінності умовин революційної праці на східньо-українських землях не дали змоги досягти Організації того рода зовнішньо-політичних успіхів, які здобула ОУН в боротьбі з Польщею. Так само і на українських землях під румунською займанщиною головна увага Організації була відведена справі творення й вкорінювання організаційної сітки. На Закарпатті ділом ОУН була боротьба за Українську Державу, акт проголошення самостійности в 1939 р. й сама збройна оборона перед мадярськими наїздниками.

Визвольно-революційну боротьбу за визволення всіх українських земель і за зєдинення їх в одну Соборну і Незалежну Державу вела ОУН, спираючись на власні сили українського народу та відкинувши в принципі орієнтацію на чужі сили, а зокрема на історичних ворогів України.

Наслідком того було, що на різних місцях широкої української землі і в різних роках нерівної боротьби обезброєного українського народу з перевагою різнонаціональних ворожих сил росло й кріпшало одне, незломне й немі-