нокі пасма близше стикаються до купи, не лишаючи місця на прирічні долини: ширшихъ поздовжнихъ долинъ нема, одна тілько Синовідська, на устю Опору до Стрия, трохи значнійша. Обочі тутъ стрімкійші и пороздирані въ сухі звори, вода не збирається на нихъ, а хутко збігає, и тому зъ-відси менше рікъ тече. Хребти вистають по-за горішну границю деревъ и зеленіються полонинами, а въ горі кінчаться гостримъ гребенемъ або стрімкими верхами. Найширше въ край сягають полонини надъ р. Стриёмъ, тутъ бо перші полонини зачинаються вже въ другімъ ряді гіръ (відъ Дністровоі долини зачавши). Такий загальний характеръ задержують Бескиди вже до кінця, по-за Буковинську границю.
Відъ жерелъ и правого берега Стрия зачинається такъ-званий Чорний-Лісъ и тягнеться горами ажъ до Буковини. На верхівьяхъ Свичі хребетъ граничний у народа перестає зватися (Широкимъ-) Бескидомъ и ажъ до кінця вже жадного спільного имени не має; тілько поодинокі пасма и верхи називаються власними именами. Граничний хребетъ підноситься тутъ до висоти полонинъ, и тягнеться дальше вже по більшій части краіною полонинъ и корчодеревини. Въ Станиславівськімъ и Коломийськімъ гори чимъ-разъ висше підносяться и чимъ-разъ дившого наберають позору; стрічаються частійше вже голі скали, стрімкі стіни и утеси и кінчасті верхи. Найвисше тутъ підноситься Чорно-Гора своіми девятьма верхами. За Чорною-Горою головний хребетъ иде дальше угорською границею ажъ до границі Буковини; тутъ завертає въ Угри (въ столицю Марморошську) и кінчиться верхами Цифа и Шесулъ, надъ берегами Золотоі-Бистриці, межи границями Галичини, Буковини и Семиграду. Відъ гори Цифи починаються Семиградські гори, иншого складу, иншоі природи, якъ наші Бескиди; вони до насъ вже не належать. Зъ-поміжъ верхівъ Бескидівъ, котрихъ висота знакома, значнійші тутъ вилічу, відъ заходу зачавши: Галичъ (на границі Угорській и Сяноцько-Самбірській) 4,200 віденськ. стіпь; Ополоникъ (надъ жер. Сяна) 3.212'; Бескидъ-Великий (на границі Угорській и области водноі Сяну и Дністра) 3.282'; Руський-Путь (въ селі Либохора) 3.924', Пікуй (въ с. Кривка) 4.424'; Парашка (миля на північний западъ Сколёго) 3.998'; Менчовъ (межи Мізунемъ и Свичею) 4.578'; Яйця (миля на східъ відъ Свичи) 5.074'; Горгань-Илемський 5.127'; Попадя (на границі Угорській, надъ жер. Пітроси) 5.491'; Грофу або Канюка (межи ріками Молода и Пітроса) 5.520'; Конець-Горгана (надъ жерелами западноі Бистриці) 5.078'; Сивуля (надъ жерелами западноі Бистриці) 5.732'; Чорна-Клява (надъ жерелами східноі Бистриці) 5.428'; Форесокъ або Кукулъ (надъ жерелами Прута) 4.861'; Говірля (одинъ зъ верхівъ Чорноі-Гори надъ жерелами Прута) 6.487'; верхъ Чорноі-Гори надъ жереломъ Білоі Тиси 6.367'.
Закимъ покинемо Бескиди, мусимо ще розглянути и ту перехідну краіну, котра въ складні и природі своій такъ близька Бескидамъ и такъ злучена зъ ними, що тілько въ звязку зъ ними и тілько яко іхъ продовженнє представити дається. Перехідну сю краіну становить Підгіррє. Незначною мовъ жолобиною відділяється Підгіррє відъ властивихъ гіръ, а починається всюди тамъ, де гірські ріки пробивають въ горахъ остатній провалъ и вступають въ рівнійші сторони. Такъ починається Підгіррє надъ Сяномъ коло Перемишля, надъ Вігромъ коло Губникъ, надъ Стрвяжомъ коло Хирова, надъ Дністромъ коло Старого-Міста, надъ Лімницею коло Сливки, надъ обома Бистрицями коло Солотвини й Надвірноі, надъ Прутомъ коло Делятина, надъ Пістинкою повисше Пістиня, надъ Черемошемъ коло Кутівъ, надъ Серетомъ (на Буковині) коло Бергомета. ІІолучивши отсі точки линиєю поміжъ собою, будемо мати границю Підгірря відъ Бескидівъ. На Чорноморській похилости Підгіррє тягнеться на північъ идъ Дністрові довгими а вузькими хребтами, відділеними одинъ відъ другого приріками Дністра; вони терассами знижаються помалу и ажъ надъ Дністромъ стрімко спадають своіми кінцями въ рівнину. Одна така підгірська галузъ продовжається идъ сходові, розширяється въ филисту вижину, хребтомъ своімъ ділючи допливи Дністра відъ допливівъ Прута, и тягнеться ажъ до Могилева на Дністрі. Межи Чернівцями и Хотиномъ (надъ Дністромь) підноситься вона найвисше и заростає буковими лісами, відъ котрихъ Буковина своє имя веде. На границі межи Балтицькою а Чорноморською похилостю Підгіррє продовжається, поміжъ Стрвяжомъ (допливомъ Дністра) и Вігромъ (допливомъ Сяну), двома згористими пасмами, котрі дальше лучаться зъ Поділськими и Волинськими згіррями и тому вже не належать до Підгірря.
Розсмотрівши Бескидъ и Підгіррє въ іхъ формахъ, пригляньмося теперъ іхъ природі, іхъ поверхнімъ и внутріннімъ богацтвамъ и плодамъ, якими вони чоловіка обділяють. Найвисші гори — то краіна жерелъ, моху и північнихъ ягідъ, краіна пашнихъ полонинъ и лісівъ, жилище оленя, дика, медведя, дикоі курки и орібки и хижихъ птахівъ. Єдине багацтво чоловіка становить тутъ лісъ и паша. 3ъ ліса вінъ сплавляє дерево плотями долівъ, а въ полонинахъ випасає череди овець, рогатий товаръ и коні. Найкрасші коні въ нашімъ краю (такъ звана раса гуцулівъ) виховує Гуцулъ, найкрасший
