Неначе-б гадюка вкусила лісничого, так схопивсь він из постели и випав до сіней, неначе божевільний.
— „Холєра! в моій хаті холєра,“ промовив він на-силу охриплим голосом, и заломивши руки станув серед сіней, неначе укопаний; — „так моє серце добре мені віщувало — так він обманув мене, щоб погубити, а я змилувавсь над ним и огрів за пазухою вужа!“
В сій хвили місяць освітив кімнату, де лежав мельник, и лісничій побачив крізь відчинені двері, як сей аж тачався від болю по постели, благаючи не-своім голосом помилуваня.
Страшна боротьба розпочалась в грудях Вовкомира: любва ик родині, милосердиє над нещасним недругом — сі два чувства разом заворушились в ёго души. Як тяжко вибирати тут батькови родини — чоловікови — християнинови!
(Д. б.)
На дворі був страшенний холод, заверюха крутила, и ніч насовувалась — остання ніч Старого року, — саме на Меланки.
Такоі темноі та холодноі ночи, що добрий хозяін и собаки не вижене, вбоге дівчатко, босоніж, простоволосе, пленталось собі вулицею. На ій, правда, й були черевики, як вона з дому виходила, але не на-довго: вона, бач, взулася у материні старі, та такі великі, що у першому заметі й загубила, перебігаючи вулицю з-під коней. Один черевик згубила вона таки на-віки, а другого ухопив якийсь шибиник, хлопчик.
Ото-ж дівчатко перебирало голими ніжками, що аж посиніли від холоду. У старенькій хвартушині несло воно багацько пачок з сірниками, а одну у руці тримала. Поганий день для неі нині випав: ані одного купця, ані одного шеляга!
Бідне! Голодне й холодне тремтіло воно, аж кривилося! Лапастий сніг вкрив ій голову й нападав між біляві, гарнісенькі кучері, аж до плечей.
По всіх будинках світилися вікна и сияли; а дух від смашних страв аж на вулиці чувся: се було навечериє Нового Року. У дівчинки тільки й гадок було, що про се!
Сіла вона собі й притулилася у закутку між двома будинками, підгорнувши ніженята під себе; але холод усе знай більш та більш проймав іі, — а до дому-ж то вернутись не насмілюва-
