лась: бо не продала ані одноі пачки, не заробила ані одного шеляга. Раз — батько б побив іі, а друге — хиба пак й дома не було теж холодно?!
Жили вони на горіщи й хоч найбільші дірки у стрісі й були заткнуті ганчірками та соломою, проте вітер, не вважаючи, продима́в на-скрізь.
У дівчинки рученятка зовсім одубіли.
Господи! хоча-б один сірничок, — може-б він запоміг хоч трохи! Коли-б одважитись хоч одного стратити! Тернула-б об стіну и погріла своі одубілі пальчинята.
От вона таки й наважилась витягти одного. Черк! Господи! як блиснуло, як засияло! Вона сірник прикрила долонею, и горів він неначе свічечка, а полумъя єго було таке тепле та ясне! Що за диво? Здалося ій: ніби сидить вона перед панською грубою, обробленою у мідь і залізо роскішно. Вогонь так привітно палає и гріє так хороше та тепло! Коли тілько що вона до полумъя захтіла простягти своі ніжки, — як разом полумъя згасло и груба не-знать-куди ділася: зосталося дівчатко тільки з недогарком сірника у руці!
От, черкнула вона об стіну й другим. Блиснув вогонь, загорівся, и тамечки, де світ на мур упав, неначе стіна зробилася, як намітка, прозора: можно було бачити з середини кімнату.
Глянула дівчинка — а в кімнаті стіл засланий скатертиною білою, білою, як молоко! На скатертині у полумиску стоіть печена гуска, начиняна яблуками та сливками, а од неі — гарячим та смашним паром так и душить. От, дума, щасте! А тут, як плигне гуска з полумиска до-долу, а ніж и вилки у-слід, та прямісенько до дівчини.
Коли се — погас сірник, и знов усе зникло; зосталася тілько стіна висока та холодна!
От, черкнула вона й третим! Зирк, — аж вона сидить вже під чудовною панською ялкою[1]. Ся була більша и далеко красша за ту, що вона торік, у багатого крамаря, бачила крізь скляні двері. Господи! скільки свічок світилося по зелених гилцях! скільки то висіло в-горі цяцёк та лялёк! И здалося, ніби вони до неі всміхалися. Але тілько, що простягне вона обидві рученята, а сірник и погас.
- ↑ Christbaum.
