бо ся осібно стоіть від часівника (иншаж бо річ писати: вони годяцця, так здаєцця, а инша вони ся годять, так ся здає) а сей, ся, се в значенню dieser, diese, dieses приходить, зарівно як и гірське сесь, сеся, сесе, тоді по моій думці не годицця писати ця, цей, ця, це, цесь, цеця, цеце, бо такі форми не мали б тоді филологичноі підстави. Инша ж бо річ вживати ця в такім злученню;} с часівниками як здаєцця, годяцця або цей, ця, це в значенню dieser da, diese da, dieses da намість оцей, оця, оце, бо в таких випадках с с попередідучим т злилося в народній вимові в ц[1]). Та й в загалі, в народній вимові не тількі тс але и дс злилося в звук ц и се зілляннє становить важну, типичню характеристику нашого язика народнёго. Для того ж то не повинні виганятися з литературнёі мови сі чисто народні форми: цей, ця, це. здаєцця, годяцця, а такі форми як громацький, свіцький не громадський, світський, бо іх и по всій Галичині не инакше чуємо вимавляні. Иншого ж бо писання домагався тількі батько етимологів п. Максимович, називаючи наш спосіб писання какографиєю, та п. Метлинський, боячись затемнити значення слів.
Лишаючи иншим разом поговорити, як ш. Редакция позволить, й про вирази й форми пропоновані п. В. до вживання як і загально о дусі нашого народнёго язика, скажу тут на закіньченнє дещо про форму род. множественного числа сущників закіньчених на нє: на пр. прямованій, пересвідченій замість прямовань, пересвідчень. Не знаю, для чого п. В. домагаєцдя родител. мн. ч. на ній. Причини я не бачу. Та же ж пересвідченнє, прямованнє а насіннє, зіллє однаково склоняюцця, и ми нігде в народі нечуємо форми насіній, зілій, а тількі насінь, зіль а отжеж и прямовань, пересвідчень, и я за вживанням тількі таких форм, бо вони народні та й стоять на певности филологічній. Есть вправді и в нашій народній мові форма родительного м. ч. на ній, але то тількі в таких словах, що ввійшли в народ за впливом церковного язика, и задержали закіньченнє церковного язика на ниє, н. пр. чтениє, (спасениє, воздвижєниє, благовіщениє, зачатиє и т. д. В таких словах и в народній мові задержуєцця форма родительного м. ч. на ний. — отже : чтений, спасений, возщіжений, благовіщений,
- ↑ А таку вимову чуємо не тількі в Полтавщині, Харківщині, Киівщині, на Поділлю и Волиню за кордоном, але чуємо и в Галичині особливо в Броцькім під границею, як села Кутище, Яснище, геть аж попід Збараж, де села Красносільці, Сенягівка, а потім в Чортківськім, як село Городенка, аж попід Гусятин. В Галичині правда рідше чути таку вимову, а за кордоном майже не иншу. — Пр. ав.
