— „Пємо, та не упиваємось.“
„И селяне не упивають ся; не вір тому, хто говорить, буцім селане стали більш пить: пють вони и тепер стілько, скілько пили и 20 літ назад; але пропивають тепер більш; бо колись за відро горілки платили пять золотих, а тепер пять карбованців: виходить, що пють в одну міру а пропивають більш ніж в шестеро, та не без того ще, що й жид обсчитає: дасть в набор кварту, а запише — дві…“
— „Чим же ти запоможеш сему лиху?“ допитувався Джур.
„Треба чимсь запомогти, та вже в сім разі „запомога не од нас, а хиба од Бога“…
— „От тобі й на!“ зареготався Джур. — „От тобі й „сила“, котра не знає чим побороть жида й горілку.“
„Не регочись, брате!“ визвірився Жук. „Буцім ти й не розумієш, що жид — тут пяте колесо до воза… Хиба без жида не буде й шинку! Гай-гай! ти згадай лучче про те, що половина бюджету в нашім государстві складується з горілки.“
— „Еге! та от ти куди стрижеш! Значить: акциз — по боку!“
„А ти думав як? щоб тілько одного жида по боку!.. Хе-хе-хе!…“ Жук засміявся тим сміхом, в котрому можна почути не одну тілько веселу иронію, але якесь инче, смутне чувство. Тим часом Джур и Жук прийшли до Жуковоі кватири.
„Заходь, покуримо“, сказав Жук.
— „Дякую! нема часу; треба швидче йти до дому, передягнусь, та до Бокогрія.“
„Ну йди, та додержи ж слова! Через десять днів поідемо до мене в хутор… чуєш?“
— „Чую, чую… прощай!“
„На здоровє!“
— „Щасливоі дороги.“
Товариші розійшлись.
Жук прийшовши до дому, довго міряв ступнями свою кімнату и вдовж и впоперек, покіль не ввійшла дівчина и не покликала ёго обідати.
Весна того року була раня, тепла; косовиця почалась рано. Звичайно: в Черніговщині коло Батурина починають косить перед Купалом, а того року почалась косовиця далеко раньше; вже коло половини червня стояли инде копиці сіна.
