виніс з хати давно заготовлений проєкт устави кассовоі и сказав, що хто пристає до касси — повиннен підписаться.
— „Цур ёму! Ще й підписуваться! чи не можна б не підписувавшись? Та у нас и письменного нема!.. хто за нас підпише?“
— „Я підпишу“ озвався становий. „Давайте руки!“
Громадяне подались трохи позад.
„Ну-те ж! давайте руки!“ говорив Жук.
— „Давайте братці! хто первий?“ сказав Замковий и оглянув громаду.
— „Хто ж первий? ти! ти давай, а ми за тобою.“
— „А може нехай хто другий, може ти Степане, даси попереду?“
— „Ні! я не хочу!.. нехай дає Митрохван.“
— „Чого Митрохван?.. хиба без мене нікому…“
— „Ну коли не ти, так нехай Тарас дає, де він? де ти Ховань! давай руку!“
— „Еге ж, як раз!“ озвався Ховань „давай ти, а я за тобою.“
— „Ні! я перший не дам; нехай другі дають! Он Опанас стоіть попереду, нехай він и дає… Давай діду руку… чуєш?“
— „Не оглух ще, чую,“ одповів Опанас… „Вже комусь, та треба давать… Чи мені, так и мені!.. а може поміряємось… Ось слухай, Павло! ке сюди твій ціпок, у тебе довший од мого: давайте, хлопці, міряться; чия буде зверху, тому й давать руку первому.“
— „Ну-те, годі дуріть! що се вигадали! коли давать, так усім разом давать.“
— „Еге! еге! отак лучше!.. щоб не було ні першого ні останнєго!“ загула громада и разом кілька рук простяглось до руки станового.
„Ну! дай же Боже час добрий!“ сказав Жук.
— „Дай Боже!“ одповіла громада; „тепер би, паничу, треба могорича.“
„За що?“ спитав Жук.
— „За отсю кассу.“
„От — тобі й на! ще й касси нема, а він вже й могорича пить…“
— „Вже як хочте паничу! а треба по чарці! ми з роду не виходили з вашоі господи без чарки.“
Винесли сулію и випили по чарці.
(Дальше буде.)
