— „Коли виберуть — и я не одмовлю. Тілько на се й сподіваться не можно… ви догадаєтесь, через що…“
Дождались виборів.
Виборча саля у повітовім місті трохи що вмістила у себе усіх виборців: тіснота й духота були страшенні. За столом предсідателя сидів високий сивоволосий товстий пан Дмитро Павлович Балабан. Прочитавши имена виборців и вибравши чоловік пять гласних стали оддихать. Балабан, узрівши Хмару, підойшов до ёго, взяв під руку й став ходить з ним по салі, котра на час оддиху троха попросторнійшала; бо половина виборців повернула у другу хату „заморить червяка“. Пройшовши кілька раз повз Жука, Хмара підвів до ёго Балабана й промовив:
— „Семен Иванович! наш предсідатель бажає зазнаёмиться з вами.“
Жук встав, вклонився й простяг руку до товстоі й пухкоі руки Балабана.
— „Давно вже чую про вас,“ сказав Балабан Жуку, „давно бажаю зазнаёмиться з вами, та жалко, що ви й досі не завернули до мене, старого.“
„Вибачте мені! я недавно осівся в своім хуторі, та й часу ще вільного не було… то се, то те.“
— „Знаю, знаю,“ перебив ёго Балабан, „ви чоловік невсипущий; чи давно живете в хуторі, а вже й кассу завели… що значить молода енерґія!“
Жуку не сподобалась річ Балабана; він зрозумів, куди стриже Балабан, й промовив:
„Не завів ще, а коли заздрісні люде не перешкодять, так заведу.“
— „А! и ви тут!“ озвався Балабан до Булгаренка, котрий сидів поруч з Жуком.
— „Тут!“ одповів Булгаренко; „не приходиться одставать од людей: куди люде, туди й ми.“
— „Що ж! може в гласні?“ спитав Балабан.
— „Коли виберуть, не одмовлю.“
— „От за се спаси-Біг!“ дяковав поважним голосом Балабан и повернувшись до Жука, спитав: „А ви будете баллотоватись?“
„Буду! запевне візьму чорних, але буду…“
— „О ні! чого чорних! нам треба молодих, енерґічних людей! ми вже підтоптались! нам пора спочить, нехай ище молодіж потрудиться,“ говорив тоном проповіди Балабан.
