Почали знов вибирать. Дойшла черга до Булгаренка… посчитали шарі — „вийшов!“ гукнув Балабан… Віренко, Жук й Иваненко стисли руку Булгаренку, Хмара й собі поздоровив ёго.
— „Вибирається в гласні — Віренко,“ гукнув Балабан. Кинули шарі, посчитали: „не вийшов!“ - почувся голос Балабана. — „И зате спаси-Біг!“ промовив Віренко; „тепер я знаю, що за мене єсть хоть 12 голосів, колись буде більш.“
Жуку випало ще менше голосів, ніж Віренку. — „Се, панове,“ озвався Балабан, „мусить бути помилка! треба в-друге кинуть шарі.“ Кинули в-друге — ще гірше! в перший раз за Жука було 8 голосів, а в-друге тілько 5…
Стали вибирать Хмару: „вийшов!“ гукнув Балабан. За Хмару було більш ніж ⅔ виборчих голосів.
„Погано діло йде!“ шепнув Жук Віренкови.
— „Не гарно, але трівайте, що дальше буде,“ одповів Віренко.
Вибрали ще одного Жукового сусіда — козака з Куликів и священника з Жуківки.
„Хоч за се спаси-Біг!“ промовив Жук.
Стали вибирать управу. Предсідателем вибрали Балабана, а в члени одного волосного писаря та нашого знаёмого Хмару.
Жук не всидів на місци; схопився, плюнув й голосно промовив, наче-б то до Віренка; „Теребите путь и мостіть мости!.. спершу крали, а тепер грабовати муть… Погибне мабуть моя касса!“
— „На двоє баба ворожила,“ одповів Віренко. „На завсе ж стояти муть хмари, колись розійдуться… и в наше віконце загляне сонце…“
Натура Семена Жука була не з тих мізерних натур, котрі, взносячись духом дуже високо від удачі, ще низше падають від першоі неудачі. Такі натури один мій знаёмий зове голодухими. Сі натури не звертають уваги на те, що доля однаково строга и до молодого й до старого, однаково стягує кожного, мов супонить; однаково важкою й грубою рукою веде по дорозі житя и молодця и діда; тілько що ми самі неоднаково примічаємо ту одинакову строгість людскоі долі. Замолоду, коли чоловіка интересує трохи що не всяка нікчемниця, коли чоловік, шукаючи истини й добра, щиро обманює сам себе, тогді молода енерґія проганяє од нас деякий мрачний погляд и ми не силкуємось придивляться и зрозуміть одинаковість
