що й не второпаю, що діється зо мною… часом приходить думка, чи здоровий у мене мозок…“
— „Я вірю тобі… може ти й не знаєш причини; бо може чи й шукав іі. Хочеш, я тобі поможу: давай шукать разом причину твого смутку…“
Жук всміхнувся и сказав: „Гм!.. давай, коли не хочеш ще спать.“
— „Тебе ніхто нічим не образив?“ спитала Соня.
„Ні, ніхто.“
— „А Оскерко?… За що ти на ёго сердишся, за що ненавидиш ёго?“ и Соня скинула на Семена довгий допитливий погляд.
Семен почервонів, у висках у ёго застукали жили… Одначе він посилкувався усміхнуться и одповів:
„Оскерко!.. що ти!.. чим би він образив мене?“
— „За що ж ти ёго ненавидиш?“
„За те, що він тебе кохає…“ одповів Жук и обвів своіми руками кругом Соніноі шиі.
Соню кинуло в жар… вона почувствовала, що руки Семена горячі наче огонь: нагнулась до ёго чола, приложила губи — од чола несло жаром… Обоє мовчали…
— „Пора спать!“ проговорила швидким нерівним голосом Соня, поціловала ще раз Семена и не пішла, а побігла в свою кімнату.
Рися вже спала. Соня не роздягалась, а впала на коліна перед образом Пречистоі и горяче молилась! губи іі не розкривались, видно було, що вона молилась без слов… Матове лице іі, освічене матово-блідим світом лампадки, здавалось на той час чимсь не земним; дивлячись з боку, можно було сказать, що то сама правда, сама чистота и невинність моляться перед образом Пречистоі!… О, гарна, дуже гарна була в ту хвилину Соня! здавалось, що округ неі стоіть якийсь ореол божественности, котрий боронить, щоб ніхто смертний не підійшов до Соні, не перебив іі високоі чистоі и святоі молитви… бо й справді в той час уся Соня ввійшла в молитву, в огляданє Бога… вона уся тогді була молитва!…
Довго так стояла Соня, потім тихенько підвелась, глянула округ себе, ще раз звела очи на образ и в пів голоса промовила: „Господи! одверни ёго від мене, а мене від ёго!“
(Конець буде.)
