не зробила весна!.. По прежнёму ходив він замислений и смутний. До хозяйства брався якось не жваво: прийде до ёго Павло Миронович, стане Семен балакати з ним про сійбу, про садженє тютюну, слухає, дає поради, загадує те и те зробить: — але усе те Жук сповняв наче по приказу, наче длятого тілько, щоб хоч з формального боку показать матери, що він не нудиться, що він щиро береться за хазяйнуванє!.. Одно слово: все те робив Жук для виду тілько, в душі ёго залягла якась апатия до усего… Навіть шутки Рисі, котрі він було сам визиває, тепер стали сердить ёго…
Стояв раз славний весняний вечер: небо було чисте, зоряве; блідолиций місяць визирав з-за густих лип; соловіі тріщали… Жучиха звеліла приготовить чай в саду під липою… уся Жучишина семя сиділа округ столу; самовар шумів и тілько він та соловіі зворушували ту нерухому тишу, яка стояла того часу в повітрі!.. Усі мовчали, кожен думав про щось своє. Жук сидів против Соні и дивився на неі… Допивши свій чай, він підвів очи в гору и сказав:
„Соню! що, як би я вмер?…“
— „Що-що?“ перебила ёго Жучиха. — Що се ти кажеш, Сеню?! Господь з тобою! що се ти…“
Семен спохватився: „та се я так, матусю, шуткую…“
— „Славні шутки! цур ім!.. в такий час житє саме лізе в душу, а ти нагадуєш про смерть.“
„Треба-ж колись и вмирать… Так чуєш, Соню! було-б тобі жаль мене, коли-б я вмер?“
— „Що за думки у тебе!“ одповіла Соня. „Не-відь що вигадав!“
„Не хочеш правди сказать!“
— „Та ну, годі Сеню!.. наче тобі більш ні про що говорить…“ знов перебила ёго мати.
„Та ви не гнівайтесь, матусю!.. так щось забажалось говорить про смерть… Мені здається иногді, що я скоро повинен вмерти… На що не гляну, усе мені верзеться, що усе и усі прощаються зо мною…“
Жучиха скочила з місця, перехрестила сина, поціловала ёго и приложила руку до ёго голови. Голова була холодна…
„Ви вже зараз, матусю; й до голови!.. думаєте, що я не здужаю… Я зовсім здоров! Ходім лучше в хату… Нехай Соня заграє мені Бетговенову сонату.“
— „Ні! не грати му сегодні,“ одповіла Соня.
„Чому?“ спитав Жук.
— „Так!.. не хочу…“ Голос іі тремтів, на очах блиснули слёзи.
