— „Що се з вами, діти?“ запитала Жучиха. „Один ні з сёго ні з того збирається вмирать, а друга — плаче, хто іі зна' чого.“ И на лиці Жучихи показалась печаль… Вона стала пильно дивиться на Соню и на сина. Соня сиділа якось зажурена… очи іі часто зупинялись на Семені… Семен сидів нагнувшись и дивлячись на стіл… Жучиха взяла Соню за руку и не переставала дивиться на неі: Соня дихала якось трудно, и тихенько прикусувала спідню губу, щоб не дать волі слёзам, котрі так и рвались з очей…
„Чи може-ж се статься?!..“ мелькнуло в голові Жучихи. „Чи вже-ж таки? — ні! не повинно бути!.. Чи вже вони закохались? Чи вже-ж вони знають, що вона ёму не сестра?“ Жучиха тихенько випустила Соніну руку, встала и пішла в дім…
— „Так!.. так!..“ думала вона, сидячи на самоті у своій хаті; „тепер мені ясно, чого він нудиться, чого він сумує… Так!.. він любить Соню… и вона ёго любить… Та від кого-ж вони дізнались, що вони не рідні між себе?.. Хиба Иван як чи не пронюхав? та де!.. від кого він би се взнав?! Одначе чи сяк, чи так… на все воля божа!.. Щож, коли вони закохались, Бог ім на поміч! нехай одружаться!..“
И рішила Жучиха не довго одкладувать, а на другий-ж день прямо переговорить з сином.
— „А знаєш що, Сеню!“ сказала вона ёму, позвавши до себе у хату. — „Хоч ти й не говориш мені правди, не признаєшся, але я сама добре бачу, що ти нудишся и сумуєш, и знаю від чого.“
Жук з дивовижею глянув на матір.
— „Знаю, знаю! усе знаю!..“ вела вона дальш. „И знаю, чим можна вигоіть тебе… тобі треба одружиться… ти закоханий… А що, чи вгадала?..“
„Ні, мамо! не вгадали, я не закоханий.“
— „Ще й не признаєшся!.. годі таіться!.. Одружись, синку.“
„Ні з ким, мамо!.. моя невіста ще на припечку кашу ість,“ став шутковать Жук.
— „Ти не шуткуй, синку!.. я тобі не шуткома говорю, одружись!“
„Та що се ви, мамо! З ким же одружиться?.. кого брать?“
— „Бери ту, котру любиш.“
„Значить: ні кого й брать, бо я ні кого не люблю.“
— „Чи справді?.. не брешеш ти?“ В голосі Жучихи Семен почув и докір и жаль и ніжну любов матери.
— „Хочеш, я скажу, кого ти любиш?“ питала мати.
„Кажіть, коли знаєте…“
