Війшов Хмара з жінкою.
— „Вас треба тричи поздоровлять,“ сказав Жукови Хмара.
„Через що тричи?“ спитав Жук.
— „Раз через те — що сегодні народженє вашоі сестри; друге — з зговором; а трейте ось що — читайте!“
Хмара подав Жукови бумагу и додав: — „Я отсе прямо з города; учора в вечері був у комисаря, принесли при мені з почти папери; стали розпечатувать — и ваш тут. Я кажу комисареви: дайте, я одвезу сам свому сусідови, бо завтра буду у ёго в домі!“
„Браво!!“ крикнув Жук, кинувши погляд на той папір, котрий привіз ёму Хмара. „Браво! слухайте, панове! „Уставъ ссудо-сберегательной кассы въ селъ Куликахъ, утвержденной г. Министромъ, препровождается для врученія учредителямъ,“ прочитав Жук.
Почались нові поздоровленя.
„Ну! се справді у нас разом велике свято!“ говорив Жук, радіючи, наче мала дитина, и цілуючи то неню то сестру то невісту то Віренка.
— „Жаль,“ сказав Хмара, „що наш предводитиль не захотів побиться зо мною о заклад. Я ёму говорив, що касса таке добре и вгодне и Богови и урядови и народови діло, що іі без всякоі суперечі затвердять; а він твердив, що ні, и ні!.. Отже на моє вийшло! Коли ж ви, Семене Ивановичу, одчините вашу кассу?“
„Про се за вірно не скажу… Прийде якийсь час!.. нехай люде оброблюються… вольнійше буде. Знаєте: швидкоі роботи не хвалять.“
— „А на що ж ёго й одкладувать? грошей вам не добувать; певно, що вони у вас на готові; а чим швидче запоможете народови, тим лучше,“ говорив Хмара. И довго ще він твердив, яке се користне для народа діло видумав Жук.
Перед вечером в день св. Софіі Жуківска церква була повнісенька народу; тиск був страшенний! В церкві горіло три панікадила, серед церкви стояв аналой, покритий білою новою парчею, царскі двері вже були відчинені и пан-отець у білих ризах дожидав молодих. Хмара принявся порядковать у церкві и одпихать народ од аналою.
— „Розступіться бо! чого лізете?.. дайте ж молодим дорогу!.. бач налізли! и чого вони тут не бачили!“ гомонів Хмара.
— „Того, чого й ви не бачили,“ озвався чийсь голос.
— „Та розступіться, кажу вам!“
