В остатні часи почали докоряти давним и новим украінским писателям за націоналізм в іх творах и навіть доказувати, що націоналізм був причиною того, що украінска література не розвилася гаразд, як того можна було сподіватись, бо не зачепила украінских громадских интересів. Сказати по правді, причина слабого розвитя давнійшоі украінскоі літератури в 30-х и 40-х роках була та, що на правобережній Украіні, під российским рядом, розвивалися польскі школи, університет в Вільні, лицей в Кремянци. Дуже проста річ, що на правобічній Украіні не було кому не тілько писати, але навіть и читати по украінски. Харківский великоруский університет, не вважаючи на своіх німецьких, польских и великоруских професорів, зараз вивів маленьку украінску интеліґентну громадку; але украінска література все таки не розвилася гаразд, бо учені Украінці більше писали язиком школи, великоруским, ніж украінским; Великороссия перетягла до себе багато наших талантів; часть іх заслала на покуту на північ и тим дуже задержала розвитє нашоі літератури, вбивши навіть талант Шевченків. Недавно Киівска ґазета „Кіевскій Телеграфъ“ почала нарікати на украінский націоналізм, як на велике лихо в украінскій літературі, що може допровадити іі до якоісь національноі узкости, и доходить до якоісь націоналофобіі, знаходячи націоналізм навіть там, де ёго стілько як кіт наплакав, по народній приказці; але для націоналофобіі що тілько сіро, то й вовк! По сій причині мені хотілось би трохи вияснити, що таке украінский націоналізм в наші часи, щоб побачити, чи справді украінский націоналізм така нікчемна річ, для котроі украінска література дурно гаіть час.
Націоналізм, говорячи загально, то любов народа до тих прикмет своєі народности, котрими він одрізняється од инчих народів; то природній потяг народа обороняти ті прикмети од впливу чужоі народности, розвивати іх, щоб жити в тих формах, в яких вивела ёго на арену природа й гісторія. У тих народів, що встигли збудувати собі сильне політичне царство, що грають значну політичну ролю, націоналізм вже показується як сила, чи природня, чи репрессивна, щоб задушити инчі народности, ассимілювати іх и розтягти своі етноґрафічні границі. Украіна, не маючи самостійности, не замазала рук своіх репрессивним націоналізмом, як инчі европейскі народи; вона тілько силкувалась одбитись од впливу чужого націоналізму и оборонити своі національні прикмети. Ся природня и зовсім нікому не шкодлива форма націоналізму виявилась и в украінскій літературі, в обороні національного теперішнёго и минувшого житя давнёі Украіни.
Украінский народ обгортують усякі народи: Татари, Черкеси, Великорусси, Литовці, Поляки, Словаки, Мадяри, Ромуни й Болгари. Окрім того на полудни Украіни живе багато Греків, Німців, Армян, а в городах и в містечках скрізь розсипані Жиди. З сих усіх народів украінска література зачепила тілько Жидів, Великоруссів и польских панів, зовсім не маючи в думці зачіпати польский народ в самій Польщі,
