цілих віків! то велика втрата для украінских художників; а интелліґентні типи у нас не швидко наростають, и ще довго будуть скелетами для художників, бо в нас нема свободи для іх зросту: ім не можна сміливо виступити на діло, на боротьбу, ім треба ховатись по закутках, а в закутках по лёхах и картофля пускає жовте бліде бадилє…
От таку то шкоду робить великоруска національність на Украіні! Украінска література не може поминути сёго, хоч би й хотіла, бо то діло не узке и не пусте. Як тілько вона зачепить украінску жизнь, вона скрізь наткнеться на шкодливий слід великорущини, и єі діло виявити той слід и допомогти Украіні. Я не знаю, чим тут украінский націоналізм узкий, коли він виступає против великорущини, котра грає социяльну ролю в нашій жизни, псуючи гармонію в нашому розвитю, вносячи моральний нелад в громадскі шари и украінску семю, принижаючи все украінске в очах самого украінского народа, заплутуючи нас на ході нашого вольного розвитя и зовсім збиваючи нашу громаду з пантелику.
Третіх зачепила украінска література — Поляків, але ми вже сказали, що вона зачепила не польский народ, а тілько польску шляхту, розсипану на етноґрафічній территоріі украінского племене. Польска шляхта и між нею наша шляхта, тілько сполячена, впливає на нас найбільше в Галичині, потім на Украіні до Дніпра и на Білій Руси. Все, що ми сказали про великорущину на Украіні, все те до слова треба прикласти до польскоі шляхти в Галичині. Вона тепер грає там таку нечесну и репрессивну ролю, як великорущина на Украіні, и має собі на умі те саме, що мають Великоросси. Всі польскі порядки в Галичині прямують до споляченя украінского племене. Польска шляхта в Галичині, то тіж катковці, тілько в польскій шкірі; вони для нас так само шкодливі, як и великорускі катковці. Полякам на Украіні и Білій Руси великорущина звязала руки, а як би вона ім дала волю, то вони робили-б те діло, що и в Галичині. До 30 років вона таки и робила ёго, як ій попускав віжки великоруский ряд. Польскі пани в Галичині и на Украіні з більшоі части католицкі клерикали, катковско-польскі націонали, папісти, роялісти будущоі Польщі и аристократи, и тим іх можна сміливо в очи назвати ворогами украінского народа и всего украінского. Наш літературний рух, наш націоналізм, наш демократизм, наша гісторія, язик, віра — се все ім подобається, як собаці цибуля. Вони тілько гаряче люблять наші плодючі поля, сіножати, наші старі ліси, порциі чи найдешевшу працю нашого народа на іх ланах та фабриках. В низчих и найнизчих своіх шарах, серед польских посессорів, економів, лісничих, фабрицких писарів, між котрими в глибокій Польщі вже й не чути аристократичнёго духу, де ви вже бачите чесних и порядних людей, на Украіні ви и в убогій шляхецкій хатині знайдете аристократичні претензиі, панский дурний гонор, охоту жити широко по пански, польскі політичні претензиі на Украіну, знайдете таку ненависть до украінского народа и украінщини, як и в польских великих панів. В Галичині польска шляхта и єзуіти ведуть пропаґанду, ідять нашу народність цілими селами, збивають з пантелику наше міщанство, а на Підлясі й уніятске духовенство, котре зробило ворогом украінщини. Чи може-ж украінска література иґнорувати такі будяки, напихані на нашій землі?
