воно буде, чи не розгнівається Великороссия й великоруска література, що́ знаходить собі базар на Украіні для збуваня свого не Бог-зна якого літературного краму. Внутрішня політика нехай буде політикою, а література нехай буде літературою. Гнути літературу під форму політики небезпечне діло, и можна тим іі поламати й покалічити.
А ще більше шкодять нам ті Великорусси, чиновники, наші цивілізатори, що іх насилають на адміністративну службу на Украіну, ті придворні камергери й камерюнкри, що займають високі місця у нас и нічогосінько путнёго для Украіни не роблять, тілько приізджають „на кормленіе“ розкішним хлібом, и рідко навіть виходять з хати; ті профессори Великоросси, що ламають науку по своёму смаку и ганять все наше. Як люде чужоі нациі, вони дуже погано пораються у нас: втискають нас в своі форми без жалю, без серця, якось немилосердно. Всі вони силкуються заводити у нас великорущину, хоч и своі людці, щоб выслужиться, пораються в нас дуже добре на чужу користь. В час польского повстаня Великорусси-адміністратори дуріли на Украіні й Білій Руси, маючи нас за сполячених, и наламували нас на катковско-великоруский лад так, що аж кістки тріщали: и хрести рубали на дорогах, и строіли великорускі хати, и заставляли співати великоруских пісень, убирали учениць в школах в сарафани, насилали на Волинь и Полісє цілі чумацкі фіри зелізних здорових хрестилень, щоб наші священики погружали дітей по великоруски, а не обливали и т. д. Великорусси-епископи розсилають до сільских украінских священиків секретныя предписанія не проповідувати в церкві украінским язиком. Всі Великоросси-адміністратори на Украіні дбають тілько про своі національні и адміністраторскі интереси, а не про украінскі, и вбивають немилосердно до смерти нашу національну жизнь. Ми знаємо дуже погані й фанатичні діла Великороссів урядників и профессорів на Украіні, такі діла, котрих чоловік нашоі нациі ніколи не зробив би, хоч би він був тричи перевертнем. Так н. пр. один ректор І., прощаючись з кінчившими курс студентами, сказав, маючи нас за обрусѣвших: „Мнѣ поручено истреблять историческіе памятники Малороссіи, и я вамъ совѣтую дѣлать тоже…“ и т. д. Що роблять чужі люде в чужій стороні, на що вони придатні, те можна бачити тепер в Польщі, де на одно путне діло знайдеться десять чорних.
До сего всего треба додати, що великорущина через своі школи одбиває багато наших интелігентних людей од наших интересів, накидаючи своі: краде в нас багато літературних сил на свою користь, що могли-б працювати для украінского народа на літературному поли, а своіх сил нам не дає. А хто хотів би працювати на поли питимоі літератури, то не кождий зъуміє, бо не знає народнёго язика, бо ёму ёго не дає великоруска школа; и набирається смаку до великорущини, до котроі вже ёго й тягне. Ще треба сказати, що великорущина на Украіні, перекручуючи нашу громаду, так і гладить и маґлює, що вона тратить свою національну ориґінальність и з неі виходить, для украінского художника або поета, ні Богови свічка, ні чортови кочерга. Як би тепер воскрес Гоголь, то не знайшов би для своєі музи и тих ориґінальних національних типів, які були за ёго часу, так вимаґлювала московщина нашу украінску громаду. Битові типи громади то діло
